Місяць залишається до години Х, тобто до такої собі події, яку в нас гордо називають виборами народних депутатів. Нам знову треба обирати, і знову є великим ризик помилитись і отримати в результаті ще один головний біль – чи то підвищення цін, чи то підняття плати за комунальні послуги – і все це як результат діяльності оцих от самих народних обранців. Але цьогорічні вибори особливі. Особливі тим, що тепер українці голосуватиме муть не стільки за програми, не стільки за якусь ідею чи ідеологію, а за конкретні прізвища, за конкретних осіб (конкретних в прямому значенні. Проте дехто голосуватиме і за „чіста канкрєтних”). Але саме в ситуації, коли голос віддається не стільки партії чи блоку, а певному політику, ймовірність зробити помилку знижується, якщо тільки ЗМІ не будуть приховувати ті чи інші подробиці життя й діяльності потенційних обранців.
Не стану займатися ані агітацією за ту чи іншу політичну силу, не буду аналізувати програми партій і блоків, не буду критикувати, пояснювати, схвалювати ті чи інші їх передвиборчі ходи. Я просто розповім про деякі основні критерії (а їх, як на мене два), за якими треба оцінювати істинну суть того чи іншого передвиборчого блоку. Спиратимусь виключно на офіційну інформацію, що є оприлюдненої друкованими чи електронними ЗМІ. Отож, першим критерієм є біографія (читай – минуле) кандидатів у депутати, а другим, але від цього не менш важливим – частка етнічних українців в складі тих чи інших партій і блоків.
Спочатку щодо біографій: все зрозуміло з такими політичними силами як „Партія регіонів” та опозиційний блок „Не ТАК!”, Комуністична партія та блок Н. Вітренко „Народна опозиція”. Електоратом цих партій є в основному етнічні росіяни, представники криміналітету, люмпенізований елемент та представники старої генерації (переважно зі Сходу України). На жаль, в електоральне поле названих політичних сил входять і ті люди, яких було просто залякано або обдурено, люди, яким ця „п’ята колона” „вбивала у голови” різні міфи про „бендеровцев”, „амєріканскіх слуг”, поширювала інформацію про те, які страшні поневіряння нас очікують, якщо ми вступимо у НАТО (ніби якщо ми вступимо в ЄЕП і введемо подвійне громадянство, є гарантія, що наших хлопців не пошлють воювати в Чечню!). Немає сенсу розповідати про тих осіб з цієї „апозиции”, що мають „заплямовану” репутацію, але для порівняння подамо дані про частку українців у прохідній частині „апозиційних” виборчих списків. Отож, від „Партії регіонів” (за 100 % взято першу - „прохідну” сотню) у парламенті можуть опинитися 52 % не українців, від КПУ („прохідні” – 25 осіб) – 40%, від блоку Вітренко (15 осіб) – 55%, від блоку „Не Так!” (також 15 осіб) – 63 відсотки.
Тепер про тих, хто ще недавно, за часів Кучми був, як кажуть „у фаворитах”: блок НДП в прохідній частині списку, а для цієї сили це, якщо брати реальні цифри, не більше 15 осіб, має 40 % не українців, „Віче” – 46%, Партія зелених України – 40%, Народний блок Литвина (за оцінками здатен провести в парламент до 30 осіб) – 36%. Тут вже починаєш сумніватися, чи справді цей блок такий „народний”, особливо якщо брати до уваги той факт, що в ньому присутні чимало колишніх „кучмістів”, зокрема Катерина Ващук та Сергій Льовочкін. В блоці Євгена Марчука – „Єдності” осіб неукраїнського походження 40% , крім усього того цей блок безпосередньо пов’язаний із мером О. Омельченком, в його складі чимало тих, хто непогано облаштувався в часи режиму Кучми.
Серед партій, які мають примарні шанси потрапити у Раду нового скликання частка кандидатів–неукраїнців у першій „пятнадцятьці” становить: у Партія соціального захисту – 26%, блоці „Держава-Трудовий Союз” – 46%, „Трудова Україна” – 33%, „Відродження” – 39 %, „Партії політики Путіна” – 46%, блок Юрія Кармазина – 46%, блок Олійника – Сироти – 20 %, партія „Еко+ 25%” – 59%, блок партій „За Союз” – 53%, блок Лазаренка – 33%, ПНЕРУ – 26%, Українська консервативна партія – 26%, блок „Патріоти України” – 46%, блок Патріотичних сил – 20 %, „Третя сила” – 20%, Ліберальна партія України – 33%, партія „Європейська столиця” – 39 % „Рух Б. Бойка за єдність” – 6% ( одна людина неукраїнського походження, хоча це теж в принципі неоднозначно, на перші 15 „прохідних” місць). Стільки ж не українців в складі перших 15-и і у ВО „Свобода”, при чому такий самий відсоток буде, якщо взяти всіх кандидатів у списках цієї партії. А от в УНА Юрія Шухевича в „прохідній” частині аж цілих 33% представників національних меншин (в основному це українізовані росіяни).
Тепер перейдемо до реальних претендентів з так званого „помаранчевого табору”. Серед найменш українських сил тут фігурують БЮТ – 32% представників від нацменшин, і, як не дивно, Соціалістична партія – 29 відсотків. Натомість найкраще інтереси титульної нації представлені в Українському народному блоці Костенка – Плюща – 93 % етнічних українців на перші 15 місць (навряд чи цій силі доводиться розраховувати на більше), ПРП-„Пора” – 87% та НСНУ – 78% при чому з решти 22% 2 осіб представляють інтереси кримських татар – одного з корінних народів України. Втім, репутація „Нашої України” не бездоганна – в списках є декілька відомих олігархів та осіб з „підмоченою” репутацією. І Що вже казати про БЮТ, в складі якого присутні не тільки олігархи, а особи, з чиїми іменами асоціювався режим Кучми – це і Фельдман, і Сігал, і Губський, і Осика та інші подібні їм „добродії”. В складі СПУ, ПРП-„Пори” та блоку Костенка - Плюща великих олігархів практично немає, з олігархів «середньої руки» є такі, як Й. Вінський (СПУ), О. Слободян (блок Костенка – Плюща), О. Богуцький („Пора”-ПРП) та А. Деркач (СПУ). Втім, двоє останніх також мали причетність до старої влади, Богуцький, зокрема є гендиректором каналу ICTV , що їм володіє зять Кучми – одіозний В. Пінчук, а Андрій Деркач „перекинувся” на „помаранчевого” наприкінці 2004 року, коли перемога народу вже не викликала сумнівів.
А тепер складемо цілісну картину. Найбільш українськими є такі партії і блоки як ВО „Свобода”, Український народний блок Костенка – Плюща, виборчий блок „Наша Україна”, „Пора-ПРП”, „Блок патріотичних сил”, партія „Третя сила”, Українська консервативна партія та „Рух Богдана Бойка за єдність”. Можна сюди віднести і УНА в якій, попри присутність осіб російського походження, все таки зберігається українське середовище, особливо якщо брати увесь список в цілому, а не тільки „прохідну” його частину. Так от, частка українців у цих партіях не менше 75%. В той же час найменш українські сили – блок „Не так!” (українців всього лише 25-27%!), „Партія регіонів”, блок Н. Вітренко „Народна опозиція” (це для кого народна?), партія „Еко+25%” – більше 50% кандидатів – не українців. І це тоді, як українців за останнім переписом населення в країні не менше 75%. Майже 80% кандидатів, що презентують національні меншини відведено євреям і росіянам. Дискримінація? Так, дискримінація… українців. Цифри красномовно показують, хто у нас в країні виконує роль „п’ятої колони”.
Але й з тими силами, що їх можна назвати справедливими по відношенню до питання національного представництва в передвиборчих списках, теж не все однозначно. Наприклад, майже „стовідсотково український” „Рух Б. Бойка” відомий як партія, створена ще 2002 року з метою суто провокативною, а саме – з метою забирати голоси та дискредитувати націоналістичні сили. Багато питань й до списків НСНУ та блоку „Пора – ПРП”. Втім, я не стану агітувати за жоден блок чи партію. Вирішуйте самі, шановні виборці.
* Щодо національності деяких кандидатів. Попри національну приналежність дехто з них може ідентифікувати себе українцем, а дехто може просто називати себе українцем, але хто ця особа насправді встановити не завжди можна, до того ж у нас в паспорті графу „національність” не ввели. Є правда такі, чия національність не викликає сумнівів. Суркіс і Медведчук, припустимо, називають себе українцями, але хто повірить у це. Тут одразу пригадується вже обросла легендами історія про те, як Дмитро Табачник у радянському паспорті в графі „національність” вказав – „православний”!
Сергій Багряний
Інформцентр Молодіжного Націоналістичного Конгресу
Націоналістичний портал
www.ukrnationalism.org.ua
Вход
Регистрация
FAQ
Поиск
Пользователи
