Форум Запоріжжя

Особливих перешкод немає) Хіба трохи незручно спілкуватись українською, коли всі інші розмовляють з тобою російською.

Я вот участвовал в том референдуме в , вполне, сознательном возрасте, но таких подробностей что-то не помню.

Значит уже тогда врать начали -на словах одно, в реальности -другое.

Вы совершенно зря просите "не накалять обстановку", "не обострять". Выдавливание русского языка, полная дерусификация - это одна из основ украинского национализма. Вы , по сути, требуете от них отказаться от себя.

И подобные Вам русскоязычные украинцы - патриоты, и "русскоговорящие украинские националисты", и "украинские русские - патриоты Украины ", и "ж-добандеровцы" - не более, чем временные попутчики. Это касается и простых людей, и тех, кто воюет в АТО, и тех, кто занимается волонтерством, и "гражданских активистов".

Как бы вы не демонстрировали свою любовь к Украине, как бы вы не помогали армии, как бы вы не ненавидели Путина, Россию, русских, "крымских предателей" и "донбасских сепаратистов", вы никогда не будете для них своими. Вы - временные попутчики.

Они не позволят строить демократическую Украину, в которой найдется место и для украинского, и для русского языков.

Поэтому в ближайшие месяцы, скорее всего, будут приняты и закон "Про державну мову", и закон об отмене 8 Марта, 1 и 9 Мая.

Если Петр Алексеевич во внутренней политике повернет "вправо", или если его сменят более радикальные, националистические политики, настанет и ваша очередь.

И у всех вышеперечисленных категорий граждан будет три альтернативы:

1. Их морально "сломают" и они перейдут на украинский язык (самая вероятная ситуация).
2. Их выдавят из Украины, создав невыносимую обстановку.
3. Если они будут упорствовать, и говорить что "русский язык не виноват", патриоты будут их наказывать с помощью штрафов, ограничений в правах, тюремного заключения, либо убивать особо "зарвавшихся", как Олеся Бузину.

И те люди, которые могли анализировать дальнейшее развитие ситуации, знали о таком развитии событий еще в феврале-марте 2014 года.

надевай вышиванку и говори на мове.

Лучше на мове, чем матом.

А, если состояние не совсем нормальное, то и наиболее яркий образ как раз и характеризуется ненормативной лексикой (то. что ты называешь матом).

Усі, кому не ліньки, критикують законопроекти про мову, подані на розгляд Верховної Ради. Що ж, їхні конкретні положення можна й треба критикувати й уточнювати. Проте більшість критичних атак має на меті зовсім інше: не допустити витіснення російської імперської культури з українських обширів. А мова тут – лише супутня нагода виступити на захист «русского міра».
...
Загалом же нинішні претенденти на роль «лівих України» захищають Росію «взагалі» (хоча «взагалі» вона була й залишилася імперією), російську мову та культуру (причому не опозиційну культуру Герцена-Сахарова, а панівну в совєтські часи культуру Леніна-Брежнєва) і вимагають «миру за будь-яку ціну» (а простіше – української капітуляції) на Донбасі. Разом із «лівими» тим же займаються відверті путіністи та провокатори.

А от що в цій критиці справедливо, так це твердження: радикальні зміни у мовному законодавстві, здійснені корумпованою та неефективною владою, не будуть позитивно сприйняті суспільством. Справді: за даними опитування, проведеного у грудні Київським міжнародним інститутом соціології, главі державі довіряє 13,7% українців, тоді як не мають довіри до нього 69% опитаних громадян. Кабміну на чолі з Володимиром Гройсманом довіряють лише 9,5%, а не довіряють – 72,8% респондентів. А найгірша ситуація з довірою до парламенту. Верховній Раді – тій, яка ухвалюватиме мовні закони – довіряють лише 5,3% громадян, не довіряють – 82,1%.

Утім, хіба не так само і з іншими реформами?

Шанси втрачені?
Дехто зауважує: «вікно можливостей» для реальної та потужної українізації втрачене, воно відкривалося навесні 2014-го, коли вже відбулося російське вторгнення до Криму та розгорталася кривава «русская весна» і будувалася «Новороссия». Тоді на хвилі патріотичного піднесення мовні реформи можна було здійснити. Але влада робила протилежне тому, чого вимагали виклики об’єктивної ситуації: вона переймалася тим, щоб «жоден танк не виїхав із казарм», щоб «не перелякати» Путіна та його прихильників в Україні, щоб не образити тих олігархів, які ініціювали початок «боротьби за федералізацію» та «права Донбасу». Якраз тоді всупереч Конституції проголосоване у Верховній Раді скасування «закону КК» не набуло сили. Допомогла ця капітуляція перед «імперією зла» і її пахолками? Ні. Бо тоді російські та деякі «українські» медіа давно вже наліпили українським патріотам, учасникам Революції гідності, ярлики «убивць-бандерівців». І шанс повернутися в сенсі прав української мови хоча би до часів Кучми був утрачений…

Ледь не хлипаючи, ці публіцисти твердять: утрачений назавжди.
Інші нагадують: наприкінці 1990-х, у час відносної політичної стабільності, набула популярності ідея, наче для забезпечення панування в Україні української культури та мови потрібні не так укази й закони, як 300 сімей бізнесової та політичної верхівки, що вдома спілкувалися б українською. Що ж, сьогодні вже є кілька десятків сімей, які цьому критерію відповідають. Але з такими темпами «українізації України» доведеться чекати щонайменше до ХХІІ століття. Якщо на заваді, мовляв, не стане клята нестабільність…

Утім, траплялися у 1990-і й персонажі, які з начебто ліберальних позицій категорично виступали за двомовність України на державному рівні. При цьому вони ділили всі політичні сили країни на «національні» (україномовні) та «загальнодемократичні» (російськомовні)
...
Українізація України потребує величезних капіталовкладень, яких у бюджеті немає. Це справді так. Але, з іншого боку, це – справа надзвичайно вигідна зі стратегічного погляду. Адже відсутність реальної всеосяжної українізації на початку 1990-х наразі вже вбила тисячі українських громадян і вбиває їх далі.

Якби Україна була справді українізована (не лише у мовному, а передусім у культурному сенсі) на початку 1990-х, то «русская весна» мала б незрівнянно менше прихильників, і в разі агресії «ввічливих зелених людей» загиблих з українського боку було би відчутно менше. Не в останню чергу тому, що українська стала б повсякденною мовою війська.
Не випадково маршал Манергейм ретельно готував переведення фінської армії з російської мови наказів на фінську – і здійснив це вже на початку 1930-х, раніше не видавалося можливим через здійснення «фінляндизації Фінляндії», оскільки накази мають виконуватися на рівні автоматизму.

Прокуратура Киева начала уголовное производство по факту уродования Берлинской стены нардепом Алексеем Гончаренко. Об этом сообщает генеральный прокурор Украины Юрий Луценко в Facebook. "По факту хулиганских действий возле посольства Германии прокуратурой Киева начато уголовное производство по правовой квалификации ч. 1 ст. 296 УК Украины (хулиганство)", - сообщил Юрий Луценко. Генеральный прокурор добавил, что органами столичной прокуратуры будет обеспечено полное, объективное и непредвзятое расследование данного факта.
Полный текст читайте здесь: https://www.rbc.ua/rus/news/prokuratura ... 35319.html

Мир Олешко

Благодарен всем, кто написал закон о музыкальных квотах.
Я не буду говорить про другие радиостанции, но есть теперь в Киеве волна 100.0 ФМ, где крутят 100% украинской музыки.
Господи, да в России и близко нет такой музыки! Вся российская музыка превратилась в попсу, которая не несет в себе никакой культурной ценности.
А здесь я слушаю каждый день радио и слышу песни неизвестных мне исполнителей. Да, что то не слишком качественно, что то еще недоработано.
Но это прекрасная, не попсовая музыка разных жанров! И поп, и джаз, и рок, даже регги, электронная музыка с украинским текстом (привет конечной Насте Топольской).
Боже, какие твари все эти владельцы М1, разных радиостанций, которые годами нас пичками говном, засырая разумы людей.
Не давали возможности пробиться талантам, а ставили песенки шлюх олигархов, которые для развлекухи записывали треки в студиях, что бы похвастаться перед подружками.
А теперь у людей есть шанс быть услышанными. Да, у нас есть Скрябин и Океан Эльзы, Онука, Джамала...
Но разве мы слышали ранее еще десятки неизвестных до этого певцов, которых теперь крутят на радиостанциях?
Большая просьба к радиостанциям: после песни называйте имена исполнителей.
"Материнська любов" - песня с одним из гениальнейших, самых сильных в мире припевов от Николая Мозгового.
Вы никогда не услышали бы ее раньше по радио. Но вы услышали бы всегда Лепса или Колю Баскова.
И поэтому мы получили то, что получили: ватников, сепаров и войну с теми, кто ненавидит свою родину - Украину, страну которая имеет богатую культуры и талантливых людей, которым не позволяли творить на их родном украинском языке.
А вы говорите, что власть ничего хорошего не сделала. Вот этот закон - это победа Украинской культуры.

Я б не сказал, що молодь не сприймала українських виконаців в 90. І тоді, до речі. були не тільки і не стільки Білоножко-Білозір (до чого тут село, міський ви наш?). А й сестричка Віка, і Гадюкіни, і підпільник Кіндрат, і сирожине пирожене - та кого тільки не було. І не треба нам Білик-Пономарьова. Щоб далеко не ходити - відбір на Євробачення. Це музичний продукт високого класу - навіть у тих, хто не пройшов. До Мірзояна ставлюсь спокійно, а панівалькову шкода - хоча самі винні.

Я б не сказал, що молодь не сприймала українських виконаців в 90. І тоді, до речі. були не тільки і не стільки Білоножко-Білозір (до чого тут село, міський ви наш?). А й сестричка Віка, і Гадюкіни, і підпільник Кіндрат, і сирожине пирожене - та кого тільки не було. І не треба нам Білик-Пономарьова. Щоб далеко не ходити - відбір на Євробачення. Це музичний продукт високого класу - навіть у тих, хто не пройшов. До Мірзояна ставлюсь спокійно, а панівалькову шкода - хоча самі винні.

Насчет Билык-Пономарева. Солоха, харэ придираться Я вам про РЕ-ПЕР-ТУАР.
То бишь песни, которые запоминаются, которые хочется слушать. А не тупо услышать укрмову и кричать "Круто, круто!"
Я - за качественный продукт.

Помню девяностые. На мировом уровне не блистали никто из постсоветского пространства. В какой-то мере были известны "Парк Горького" и... И дальше никого не могу вспомнить. А что касается исполнителей, то украинец, поющий на русском автоматически считался русским певцом. К примеру, Наташа Королева. А выгоднее все-таки было петь именно на русском, поскольку аудитория заметно расширялась. Однако и украиноязычных исполнителей не так уж мало было. И в мастерстве они русским часто не проигрывали. Но в чем проигрывали однозначно - это в создании видеоклипов. В России уже тогда были клипы довольно приличного уровня, с чем в Украине была просто беда.
Кстати, припоминаю ребят, которые пели "Піду втоплюся у річці глибокій". Однажды услышал эту песню в Росии, и спросил у россиян, все ли они в ней понимают. Ответили, что понимают пару слов, не больше, а мне казалось, что должны почти все.