Форум Запоріжжя

Навіть сьогодні, коли моторошно-неймовірний масштаб кривавих злочинів комуно-більшовицького режиму часів "учителя" та вождя всіх трудящих" (не менш нелюдським, до речі, він був і за часів Леніна, який, попри гучні титули на кшталт "найлюдянішого із людей", виявився аж ніяк не менш жорстоким і безжальним, аніж найбільш здібний з його послідовників) набув широкого розголосу, спроби деяких дослідників поставити Сталіна на одну дошку з Гітлером викликають у багатьох - а надто у тих, хто відчув усі страхіття сталінського правління на власній шкурі, тобто людей старшого покоління, - "глухе" несприйняття. Можливо, це частково пояснюється тим, що чисто психологічно вони перебирають звинувачення, висунуті проти режиму, на власний карб.
Та якщо відкинути нав'язані радянською пропагандою узвичаєні стереотипи мислення, то бодай для українців як Сталін, так і Гітлер були, по суті, катами одного штибу (сьогодні й колишній член політбюро ЦК КПРС О. Яковлєв називає сталінський режим "фашистським"), хоча перший за десятиліття зведення своєї імперії винищив значно більше українців, аніж останній встиг винищити за порівняно короткий час окупації. І не лише українців: підрахунки американським істориком Я. Гроссом "жертв серед мирного населення у німецькій і радянській зоні окупації колишньої Польської держави" в 1939-1941 рр. показали, що "радянська влада репресувала у 3-4 рази більше людей, ніж нацисти, причому на території, удвічі меншій, ніж зона німецької окупації". Ці цифри, наголошує дослідник, "дають найкраще уявлення про справжній характер радянського тоталітарного режиму як безпрецидентного розтратника людського матеріалу і держави-вбивці" (Грицак, 1996, с. 214).
У такій характеристиці того "народного" режиму нема жодного перебільшення: за різними оцінками - див., зокрема, (Ященко, 1995) - людські втрати СРСР за всі роки радянської влади склали близько 100 мільйонів. Більш "точні" підрахунки І. Курганова (його стаття "Три цифры из нашей истории", присвячена питанню людських втрат в СРСР з 1917 по 1959 рік витримала декілька перевидань за кордоном) показують, що загальні втрати перевищили 110 млн. осіб, а самі лише втрати "у невоєнний час" склали "66 млн. 700 тис. осіб" (Три цифры.., 1990). На жаль, з плином часу ці "цифри" у нашому сприйнятті все більше набувають рис "статистики". Воно й зрозуміло: людська психіка просто не в змозі реально уявити подібні масштаби винищення "людьми комуністичного майбуття" собі подібних. А з огляду на загальновизнане: кожна людина - то цілий світ, взагалі не вкладається у голові, що, власне, знищив більшовизм? Якого збитку завдано цим земній цивілізації в цілому? Відповідей на подібні питання нема і бути не може, залишаються лише гострий біль і неминаюча туга з приводу тих незбагненних жертв…
Тож українцям у війні з німецьким фашизмом, як писав Т. Шевченко, "не за Україну, а за її ката, довелось пролить кров…" І лише вояки Української Повстанської Армії, воюючи проти обох поневолювачів, проливали кров виключно за рідну землю, за Україну, саме вони, наголошуває польський публіцист Збігнєв Ковалевський, що "досліджує український націоналізм 40-х років ХХ століття" (2000), "були першими, хто розпочав боротьбу зі сталінізмом"1. На превеликий жаль, керівництво незалежної української держави за десять років її існування так і не спромоглося віддати належне внескові вояків УПА у здобуття Україною цієї незалежності. Ось і Президент Кучма у своїй доповіді на урочистих зборах з нагоди 55-ї річниці Перемоги, що відбулися в Національному палаці "Україна" 6 травня 2000 року, адресуючи свої поздоровлення "нашим побратимам - росіянам і білорусам, усім народам колишнього Радянського Союзу, держав антигітлерівської коаліції", а найперше - "солдатам Вітчизняної, всім, хто йшов до Перемоги…", ані словом не прохопився про цих ветеранів Другої світової війни, наче їх не існує взагалі…
До речі, наскільки нам відомо, узвичаєні в СРСР звинувачення УПА у співробітництві з німцями (в наш час цю естафету перебрали на себе декотрі українські історики; наприклад, згадуваний вище доктор історичних наук В. Король, не обтяжуючи себе найменшим обгрунтуванням, заявляє, що вояки УПА "хоча і частково воювали з фашистами, все ж більше співробітничали") жодних документальних потверджень: укладання офіційних угод, пактів тощо - не мають. Ба більше - офіційні документи рейху й СРСР, доступ до яких став можливим лише після розпаду останнього, свідчать про протилежне.
Ось, зокрема, як розцінювали діяльність ОУН-УПА самі німці - цей документ, до речі, фігурував на Нюрнберзькому процесі (Косик, 1993, с. 544): "25 листопада 1941 р. Айнзацкоманда Ц/5 Поліції Безпеки і СД… Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Рейхскомісаріаті (Україна), мета якого - створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після грунтовного допиту таємно знищені як грабіжники. Протоколи допитів мають бути переслані айнзацкоманді Ц/5. Цей лист має бути знищений командофюрером негайно після прочитання (виділено у цитованому джерелі. - М.Л.). XI / 014-USSR (№7) XXXIX, C. 269-270 ".
І це цілком закономірно, оскільки, не бажаючи бодай щонайменше рахуватися з державотворчими намаганнями українців, а маючи на меті лише використати їх природню опозиційність до Москви, німці були надзвичайно обурені несподіваною "вихваткою" ОУН із проголошенням незалежності України. Причому, це зовсім не виглядало малозначущою заявою якоїсь групки політичних екстремістів. Прибувши 30 червня 1941 р. до Львова (радянські війська залишили місто увечері 29 червня), члени похідної групи С. Бандери (Косик, 1993, с. 114-118) "скликали на кінець дня зібрання представників українського національного життя. Національні збори прийняли текст проголошення незалежності, а також декрет, яким першого заступника Бандери Ярослава Стецька призначено головою уряду… У тексті проголошення було сказано, що "волею Українського Народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України". Акт проголошення закликав українців "не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада". Чи таке - двічі передане по радіо, а першого липня ще й видане Українським національним комітетом у Кракові у вигляді інформаційного бюлетеня - могло сподобатися німцям?!
"Заскочені розвитком подій, керівні органи Берліна висловлювали роздратування", і вже 3 липня Берлін "наказав посадити під домашній арешт" діячів Українського національного комітету, серед них і Бандеру. У розмові з заступником держсекретаря Кундтом у Кракові, "яка перетворилася у допит", останній пояснив, що "інформація, яка з'явилася у бюлетені, розповсюдженому Національним Комітетом, була хибною, що український уряд не був створений за згодою Німеччини, що Райх і вермахт не є союзниками українців… Бандера узяв на себе всю відповідальність і заявив: "…даючи розпорядження, я не спирався на жодний наказ, ні на жодну згоду німецьких чиновників, а тільки на мандат, який я отримав від українців" . Після арешту Бандери керівники ОУН, що були на той час у Львові (Стецько, Лебедь, Старух, Климів-Легенда, Ребет, Равлик, Турковський), зібралися, щоб обговорити ситуацію. Не маючи жодної можливості підняти загальне повстання проти Рейху негайно, вони зголосилися "перейти спочатку до психологічної, військової та організаційної підготовки".
Німці ж вирішили будь-що домогтися від С. Бандери та Я. Стецька відкликання проголошення незалежності і розпуску уряду. 21 липня політичне бюро ОУН під проводом Бандери в Берліні надрукувало декларацію, де стверджувалося, що проголошення "вже є історичним фактом", ба більше - "ОУН Бандери заявила, що вона не має жодного законного права розпускати уряд і що тільки законодавча Народна Асамблея може це зробити". Разом з тим ОУН Бандери "намагалася переконати німецький уряд у корисності співробітництва між двома країнами… в боротьбі проти більшовизму" (там же, с. 127-129). Як наголошувалося, таке співробітництво "могло спиратися тільки на визнання повної незалежності Української держави. Однак націонал-соціалістська влада не мала жодного наміру змінити своє ставлення і свою політику у Східній Європі".
Незважаючи на репресії, український національний рух охоплював все нові й нові території: "діючи в підпіллі… похідні групи ОУН Бандери інтенсивно розширюють свою пропагандистську діяльність на користь "створення незалежної і соборної Української держави". Як визнавалося в донесенні СД за 12 вересня (там же, с. 141), "емісари ОУН відзначаються своїм рішучим стремлінням до мети, своєю скромністю і своєю відданістю", а тому, зазначали 15 вересня автори рапорта "про діяльність і стан айнзацгруп поліції безпеки і СД у СРСР №4", "діяльність західноукраїнської групи Бандери стає все більше шкідливою в інших районах України (наведені у згаданих працях В. Косика німецькі документи, фіксуючи численні епізоди організованої боротьби ОУН з окупаційною владою в різних регіонах України, зокрема у Житомирі, Запоріжжі, Києві, Полтаві, Сталіно-Донецьку тощо, переконливо спростовують твердження більшовицьких ідеологів про те, що діяльність українського національно-визвольного руху нібито обмежувалася лише теренами Західної України. - М.Л.). Там пропагують національні політичні ідеї, для яких раніше не було практично ніякого сприятливого підгрунтя. Ці ідеї становлять гостру небезпеку для німецьких інтересів сьогодні і в майбутньому. Було вжито відповідних заходів… III / Inland II g. 431, f. 131" (там же, с. 529).
15 вересня 1941 р. поліція безпеки, СД, гестапо, військова секретна поліція, абвер провели масові арешти членів ОУН Бандери як по всій Україні, так і в еміграції; були заарештовані також С. Бандера і Я. Стецько, які майже всю війну перебуватимуть у концентраційному таборі Заксенгаузені. Заарештувавши багато тисяч людей, німці сподівалися, що питання таким чином буде вирішено. Але в Україні вже визріла нова ситуація: "українське населення, яке на початку вітало вермахт як визволителів, поступово змінило своє ставлення". "Все сильніше проявляється прагнення до незалежності, а також рішучість звільнитися від німецького впливу… Стремління до самостійності України стає щораз більш виразним…" - доповідав 27 серпня 1941 р. командир 213-ї дивізії безпеки фон Курбієр (там же, с. 525). В результаті вже навесні 1942 р. започатковується й шириться збройний опір, що вже восени призведе до створення Української Повстанської Армії і розгортання широкомасштабних збройних змагань за незалежність Української держави - за даними Головнокомандування вермахту, на початку лютого 1944 р. "бойова організація [, що] називається Українська Повстанська Армія (УПА) [, має] загальний чисельний склад… 80 тисяч осіб" (там же, с. 620).
Як доповідав на початку 1944 р. начальник штабу "Іноземні війська Схід" Гелен, в тих "українських національних бандах, які належать до руху Бандери… немає жодної схильності до співробітництва з німцями", а тому "не може бути ніякої можливости союзу з ними, на відміну від того, що було здійснено в деяких місцях з окремими польськими бандами" (там же, с. 419).
На цьому ж наголошувалося в інструкції проводу ОУН, уривок з якої було вміщено у переданому німцями в Берлін 11 вересня 1942 р. секретному донесенні № 20 із окупованих районів Сходу начальнику поліції безпеки і СД (там же, с. 577): "…Всяке співробітництво з окупантами розцінюватиметься як національна зрада, яка каратиметься смертю. Ми повинні здобути Українську державу!"… I / R 58 / 222 f. 47-51". І то були не просто голі декларації. Так, командир одного із загонів УПА-Північ П. Антонюк-Сосенко, що, на порушення заборони, "вів із ворогом переговори, 7 лютого 1944 р. був засуджений військовим трибуналом УПА і через добу страчений", а "у квітні 1944 р. було страчено другого офіцера УПА за укладення місцевої угоди з одним із німецьких загонів, угоди, спрямованої, зокрема, проти поляків" (там же, с. 420, 428). До речі, про спротив ОУН щодо будь-якого співробітництва з окупаційною владою засвідчено й у численних німецьких документах. Зокрема, у "Донесенні про події в СРСР № 164" від 4 лютого 1942 р., адресованому "Начальникові Поліції і Служби Безпеки (СД)", наголошується (Косик, 1998, с. 120): "Захоплені друковані матеріали і свідчення різних бандерівців, заарештованих останнім часом, знову доводять, що прихильників бандерівського руху неможливо залучити до якоїсь позитивної співпраці. Залишається лише обраний шлях цілковитого знищення цього руху… BA R 58 / 220".
Вистачає подібних свідчень і в документах, що зберігаються в українських архівах. Наприклад, у чималій теці "Пропагандистичних (саме так написано на її палітурці. - М.Л.) матеріалів", зібраних в одній лише "області "Косак", зокрема у зверненнях УПА до різних поневолених народів на теренах СРСР, так роз'яснюється позиція українських повстанців (цитовано мовою оригіналу зі збереженням стилю і орфографії): "Война, в которую вовлекла Вас Москва ведется за империалистические интересы. Москва и Берлин спорят между собой, кому из них Вас грабить. Империалистическая Москва целыми веками грабила у Вас Ваш хлеб, Ваше железо, Ваш уголь, Ваш скот, Ваш хлопок, а во время войны - брали с Вас подать крови: Ваших сыновей и отцов на фронт. Вам же за это присылали своих чиновников, издевались над народом, презирали Вашу культуру, насмехались над Вашим языком. Сегодня… два хищника сцепились и кроваво дерутся между собой за добычу… Это время должны использовать народы Европы и Азии для изгнания империалистов из своих родин и восстановления национальных самостоятельных государств… На территории Украины действует Украинская Повстанческая Армия. Она ведет борьбу под лозунгом: "Свобода народов, свобода человеку!"… Перереходите с оружим на сторону повстанцев!.. Главная Команда Украинской Народной Самоохраны (УНС). Ставка, июнь 1943 г." (АД: Звернення УПА.., 1943-44, арк. 2-3).
В той же час співробітництво Кремля з Німеччиною документально засвідчено. Один лише горезвісний "пакт Ріббентропа-Молотова", що фактично відчинив шлюзи другій світовій війні, чого вартий! А от щодо таких звинувачень на адресу УПА - аж захлиналися!
Для збільшення "кривавого рахунку УПА", як це видно, скажімо, з доповідної записки військового прокурора військ МВС Г. Кошарського "Про факти грубого порушення радянської законності в діяльності т. зв. спецгруп МДБ" до секретаря ЦК КП(б) України Хрущова, поданої 15.02.1949 р. з грифом "Цілком таємно" (Сергійчук, 1998, с. 699-707), Міністерством Держбезпеки Української РСР "у Західних областях України широко використовуються т. зв. спецгрупи, що діють під виглядом бандитів "УПА". Ці "спецгрупи МДБ, як засвідчують факти", - а їх у доповідній наведено чимало - широко застосовували "свавілля та насильство над місцевим населенням,.. піддавали катуванню,.. жорстоко мордували,.. гвалтували…" мирних громадян і, як наголошує Кошарський, подібні факти, "на жаль, аж ніяк не поодинокі". "Дії т. з. спецгруп МГБ, - доходить висновку військовий прокурор, - мають яскраво виражений бандитський, антирадянський характер і, ясна річ, не можуть бути виправдані жодними оперативними міркуваннями", позаяк "жертвою їх (цих "спецгруп". - М.Л.) сваволі часто стають особи, непричетні до українсько-бандитського підпілля… (ЦДАГО України. Ф. 1, оп. 16, спр. 68, арк. 9-17)".
Про це ж, до речі, задовго до Кошарського повідомляв і військовий прокурор військ НКВС Рівненської області Константинович (АД: О нарушениях.., 1945, арк. 86), наголошуючи, що "незаконні розстріли окремих громадян", які від січня до серпня 1945 р. склали "37,8% від загальної кількості порушень соцзаконності", вийшли на перше місце серед решти злочинів, здійснених працівниками НКВС?НКДБ в області. Для прикладу наведемо "бойовий шлях" лише однієї "спецгрупи", наведений військовим прокурором серед низки зразків злочинної діяльності працівників органів НКВС і НКДБ (там же, арк. 87): "…3. Оперуповноважений Рафалівського р/в (райвідділ. - М.Л.) НКВС лейтенант міліції Сазонов при виконанні оперативних завдань під час виїздів у села району систематично порушував соцзаконність. Так: а) У жовтні 1944 р. Сазонов разом з командиром спецгрупи Споришем затримали гр-ку хутора Новки Узловату, мати 5 дітей. Не вчинивши допиту і не з'ясувавши особи затриманої, Сазонов дав наказ розстріляти Узловату… Труп викинуто на пустирище; б) Того ж місяця 1944 р. в хуторі Дібровка в будинку гр?на Яченя застали гр?ку Гладюх Параску з двома дітьми (одне - немовля). Запідозривши Яченя і Гладюх у зв'язках з УПА, Сазонов наказав бійцям спецгрупи будинок підпалити, а Гладюх розстріляти. Гладюх була відведена за село й розстріляна; в) У грудні 1944 р. в селі Сабіжиці за підозрою в зв'язках з УПА було затримано гр-на Єзгора. Сазонов, учинивши допит останньому і не домігшись позитивного результату, наказав затриманого повісити. Єзгора бійцями спецгрупи було повішено; г) В лютому 1945 р. в селе Кульки була затримана дружина бандита (прізвище не з'ясовано). Після вчиненого допиту Сазонов наказав затриману вбити. Затримана бійцем спецгрупи Калашниковим була забита: Калашников перерізав їй ножем горло; д) В березні 1944 р. на озерних хуторах були затримані за підозрою у зв'язках з УПА 2 дівчини і один хлопчик (прізвища не з'ясовані). Сазонов після вчиненого допиту дав наказ затриманих розстріляти. Затриманих було розстріляно бійцями спецгрупи Чекановим і Ткачевським; е) 23 березня 1945 р. Сазонов, перебуваючи в стані сп'яніння в с. Маюничі, наказав обстріляти село. В результаті безцільної стрілянини були важко поранені 12-річні підлітки Пугач Марія, Якубець Ганна та Якубець Тетяна. Сазонов… утік". Прокурор проілюстрував свою доповідь численними прикладами порушень, виявлених у Рівненській області, однак подібні "спецгрупи" діяли й у інших областях - і тими ж методами.


http://ukrlife.org/main/prosvita/upa.htm

Так, організовані у квітні 1946 року "три так звані спецгрупи Управління МВС із боротьби з бандитами в Чернівецькому районі" на Буковині, командирам яких було наказано "діяти методами банд", як наголошено в довідці (АД: О работе.., 1946, арк. 30), "займалися по суті бандитськими вчинками". Такі ж, до речі, підрозділи, які було наказано "переодягнути у бандерівський одяг і зовнішньо уподібнити до банд", створювалися й у Війську Польському під час здійснення польською владою горезвісної акції "Вісла" (Акція.., 1997, с. 414). Як свідчать архівні дані, дії цих "банд" (так само й задіяних у каральних операціях звичайних військових підрозділів), що були спрямовані на примушення українського населення до депортації зі своїх етнічних теренів на півдні та сході Польщі спочатку до УРСР, а затим тих, хто навіть з примусу відмовився покидати батьківську землю, - у відведені для них "резервації" поблизу західних польських кордонів, теж "супроводжувалися навмисним спаленням будівель, жорстоким знущанням над родинами членів підпілля, масовими арештами" (там же, с. 28) .
Та цим форми діяльності "правоохоронних" органів "під виглядом бандитів "УПА" не обмежувались. Скажімо, оперуповноважений відділу боротьби з бандитизмом Збаразького (Тернопільська область) р/в МВС Курашенко в кінці січня 1946 р. "при проведенні чекістсько?військової операції заарештував 30 громадян" кількох сіл і "шляхом побиття під час допитів намагався сфабрикувати неіснуючі стиничні антирадянські ОУНівіські організації", а в травні того ж року оперуповноважений Коропецького р/в МВС Мартинов "так само шляхом побиття 25 громадян намагався створити нібито існуючі вже сільські організації українсько-німецьких націоналістів" (АД: О недостатках в работе.., 1946, арк. 4).
Між тим, часто-густо траплялося, що й ті з червонозоряних "визволителів", що не прикривалися "виглядом бандитів "УПА", поводилися не краще. Терор по відношенню "до місцевого населення" набув таких масштабів, що його вже не могло замовчувати навіть завезене "у обозі" партійне керівництво.
Не ставлячи за мету "вибілювати" воєнні дії ані частин Червоної Армії, ані вояків УПА - на війні, як на війні! - все ж зазначимо, що останні просто змушені були вдаватися до "неправильної" партизанської війни, позаяк стали на смертельний двобій із ворогом, який мав незрівнянно більшу промислову, військову, політичну, пропагандивну потугу, зрештою, людські резерви, тобто він опирався на державу (як це, до речі, мало місце й у Польщі), в той час як повстанські структури створювалися на засадах самоорганізації. Зате він не мав того, що мали - і без чого, безперечно, ця боротьба не могла бути такою тривалою - повстанці: рідної землі під ногами і самовідданої підтримки місцевого люду, попри постійні масові репресії з боку "народної" влади. Саме завдяки постійному підживленню УПА, незважаючи на значні втрати - скажімо, лише впродовж 1945 р. повстанці "втратили 9 тис. вбитими" (Історія України, 1996, с. 336), - продовжувала чинити збройний опір. За оцінками істориків (Малий словник.., 1997, с. 407), "усього за роки існування УПА в її лавах побувало до 400 тис. осіб".
І хоча з боку останніх, зрозуміло, теж траплялися випадки надмірної жорстокості, спричинені різними обставинами - аж до відчаю, однак такого масового терору проти місцевого населення з їхнього боку не було і не могло бути у принципі, оскільки воно, окрім хіба що тих, хто відкрито став на бік "совітів", було для повсталих своїм, на відміну від "визволителів", яким це населення видавалося - і небезпідставно - незрозумілим і ворожим, а отже - чужим. Тому репресивні заходи ОУН?УПА зачіпали не населення взагалі, а переважно функціонерів "нової окупаційної влади", в той час як радянські карально-репресивні органи часто-густо сповзали до боротьби проти західноукраїнського люду взагалі, про що неспростовно свідчить величезний масив радянських архівних документів.
"Мають місце випадки надзвичайно тяжких самоуправств - побиття, спричинення каліцтв затриманим і самочинні розстріли безвинних громадян", - такою констатацією починалась одна із багатьох постанов бюро Тернопільського обкому КП(б)У, присвячених розглядові цієї гострої проблеми (АД: О недостатках в работе.., 1946, арк. 3).
Навіть у офіційних партійних документах подібних прикладів "проведення операцій" по всіх куточках багатостраждальної Західної України - хоч гать гати! Наведемо декілька з них.


Волинська область. Ось що, зокрема, повідомляв 26 листопада 1944 року "Інформаційний бюлетень" ЦК КП(б)У № 36 про трагедію, яка сталася 25 жовтня 1944 р. в селі Ляховому (АД: О фактах нарушения советских.., 1944, арк. 1): "…дільничний уповноважений міліції Воротніков, отримавши завдання від начальника р/в НКВС затримати гр-на Парфенюка, який нібито дезертирував з Червоної Армії, з 4-ма бійцями з групи охорони громадського порядку о 8-9 годині вечора оточив квартиру (в інших повідомленнях - "будинок". - М.Л.) гр-ки Парфенюк, увірвався до помешкання і "щоби налякати" застрелив із автомата її дочку. З метою приховування злочину Воротніков застрелив гр-ку Парфенюк, її 15-річного сина, другу дочку й тримісячне дитя. Перевіркою встановлено, що гр-н Парфенюк перебуває в Червоній Армії й ніколи звідти не дезертирував (а якби навіть і дезертирував, то хіба це могло бодай якось виправдати моторошний вчинок тих душогубів?! - М.Л.)".


Львівська область (АД: О грубейших извращениях.., 1945, арк. 1): "11 березня [1945 р.] у селі Наконечному були затримані Гула М. І Шпитяк С., що ухилялися від мобілізації, і в селі Поруденко гр-н Ничкало І. 50?ти років. Всі троє за наказом [начальника Яворівського райвідділу НКВС] Рудковського розстріляні дільничним уповноваженим Щигульним (у довідці "О фактах грубого нарушения советской законности в Яворовском районе Львовской области" організаційно-інструкторського відділу ЦК КП(б)У - там же, арк. 10 - прізвище останнього записане інакше: Щегулін. - М.Л.). 17 березня ц. р. у селі Прилбичі проводилася операція, в результаті якої було затримано 11 чоловік, що ухилялися від мобілізації. На шляху до райцентру Рудковський відібрав з групи затриманих" чотирьох осіб "і після допиту, супроводжуваного побиттям, за його наказом вони були розстріляні".


Рівненська область. У довідці, надісланій 5 січня 1945 року на ім'я Хрущова секретарем обкому КП(б)У В. Бегмою (АД: Справка о борьбе.., 1945, арк. 73), серед інших прикладів наведено й такий: "7 грудня 1944 року при проведенні операції з ліквідації бандгруп у селі Борбино, Острожецького району була затримана громадянка Устимчук Мокрина Йосипівна. Як з'ясувалося пізніше, Устимчук - мати 11 дітей, причому 3 сини перебувають у Червоній Армії, а чоловік працює в оборонній промисловості. Затримана Устимчук була доставлена до р/в НКВС. Начальник р/в НКВС лейтенант міліції Піканов, був п'яним і того ж дня ввечері, не розібравшись, наказав бійцеві військ НКВС Логвиненку вивести Мокрину Устимчук у виярок поблизу пошти (в центрі містечка Острожець) і розстріляти її". Той "виконав наказ", а при розслідуванні було "встановлено, що Устимчук до ОУН і УПА жодного стосунку не має…"


Станіславська (пізніше - Івано-Франківська) область. "Працівники Кутського райвідділу НКВС: Іванов - начальник райвідділу, Бєлов - співробітник райвідділу і Левченко - уповноважений міліції прибули 10 жовтня 1944 р. в село Ріднu з групою бійців винищувального батальону. Не виявивши бандитів, вони вбили 7 мешканців і спалили 7 селянських обійсть… Серед убитих двоє дітей 6-12 років і дві жінки - 5- і 55 років…" (АД: О фактах нарушений.., 1945, арк. 38).


Тернопільська область. 9 лютого 1945 р. "дільничний уповноважений В-Дедеркальського р/в НКВС Петрушевський, будучи напідпитку, на хуторі Тури розстріляв ні в чому не повинних 6 чоловік селян, забрав їх майно й спалив два будинки", а його "колега" зі Зборівського р/в НКВС "Бєлофостов, супроводжуючи заарештованих, напився п'яним і розстріляв п'ятьох із них…" (АД: О фактах морально-бытового разложения.., 1945, арк. 2?3). 5 березня 1946 р. "пом. уповноваженого Струсівського р/в МВС Лобанов при здійснені операції в селі Сущин обстріляв будинок інваліда Вітчизняної війни Антонюка. При цьому вся сім'я, що складалася з 4 осіб, була вбита…" (АД: О недостатках в работе.., 1946, арк. 4). Як наголошується у цій постанові бюро Тернопільського обкому КП(б)У, "подібні випадки вбивства безвинних громадян мали місце також у Мельнице-Подільському, Підгаєцькому і Зборовському районах".

Чернівецька область. "Начальник Кельменецького райвідділу НКВС Никаноров разом зі співробітниками райвідділу винищив п'ятьох чоловік ні в чому не повинних громадян, з яких одну жінку задушили мотузкою, прив'язали їй камінь на шию й кинули в Дністер. Трьох полонених угорців замість доправлення їх до місця призначення розстріляли і кинули в криницю. Одного фіктивного бандита розстріляли і труп залишили в лісі, прикривши гіллям. Всі ці факти злочинної діяльності працівників р/в НКВС були відомі керівництву управління НКВС", однак жодних заходів вжито не було. (АД: О [некоторых] фактах нарушений.., 1945, арк. . Проведене розслідування діяльності начальника УМВС Чернівецької області полковника Руденка (там же, арк. 23-24) показало, що в лютому-березні 1945 р., коли "в органи МВС Чернівецького району прийшла з повинною велика кількість бандитів", він "вирішив здійснити ряд заходів, спрямованих на безслідне зникання бандитів", для чого наказував розстрілювати утримуваних у камерах попереднього ув'язнення. Так само діяли й підлеглі полковника …
Якщо вже "визволителі" з такою легкістю вбивали ні в чому не винних людей, то затримати чи заарештувати будь-кого було для них, безперечно, пустісінькою справою, ба навіть розвагою. Як, наприклад, повідомляв 5 грудня 1944 р. в. о. Прокурора УРСР С. Шугуров (АД: О нарушении.., 1944, арк. 40), в Рудиківському районі Дрогобицької області "незаконно заарештовано 43 чоловік", які "без санкції прокурора утримувалися під вартою понад 25 днів". Та що там "якихось" сорок три незаконно заарештованих - он на Тернопільщині тільки "в травні місяці [1946 р.] без санкції прокурора і УМВС чи УМДБ у камерах попереднього ув'язнення утримувалось 2112 чоловік, з яких 991, заарештовані без будь-яких підстав", на час розгляду цього питання обкомом КП(б)У вже були "звільнені" (АД: О недостатках в работе.., 1946, арк. 3). І що ж? А нічого страшного - саме таку установку щодо подібної практики давав той, кому переважно інформація про всі ці неподобства й адресувалася. "Якщо в якомусь із сіл бандити вчинили напад, - повчав головний більшовик України секретарів обкомів і начальників облуправлінь НКВС і НКДБ (АД: Стенограмма выступления тов. Хрущева.., 1945, арк. 5-6), - треба викликати й негайно заарештувати пособника. Треба заарештувати 2-3 в залежності від обставин, а сім'ї вислати… Юридично можливо ми й матимем помилки, а саме, що він у даному випадку не є фактичним провідником банди - може статися, якийсь процент буде помилковим. Це нічого… Треба намітити, які куркульські родини безперечно є пособниками… Треба добряче вдарити по цій куркульській верхівці. Спробувати в шахматному порядку намітити групу сіл, взяти кількох куркулів і сказати: ми знаємо, що ви допомагаєте бандитам… Звісно, він буде відпиратися, але ми повинні сказати про це упевнено. І от якщо тільки бандити когось із цього села пальцем зачеплять, ви будете заарештовані, а ваша родина вислана до Сибіру… А народові ви повинні сказати, що висилається не як куркуль, а як пособник бандитів (якщо почнемо виселяти куркуля в Сибір, то бандити скажуть, а ще [ми] вам казали, як скінчиться війна, так і будуть висилати в Сибір, ось так воно і є, всіх українців висилають до Сибіру. Цього нам не треба)… А якщо… замість Петра візьмете Івана, то не помилитеся, - завтра візьмете Петра…" Не дивно, що архівні матеріали, з яких тут представлено лише крихтину, аж рясніють подібними фактами.
У згаданій довідці В. Бегма відзначає характерну рису ведення бойових дій військами НКВС: вони "мало беруть живцем", і розповідає, як "під час розгрому банди "Апостола" в Тучинському районі війська майора Погодіна вбили 25 осіб", а єдиного бандита, що пораненим потрапив у полон, "один лейтенант" забив ударом приклада по голові. Та видається, що дорікає дарма, бо, як видно навіть із маленької дрібки витягнених з величезної кількості документально засвідчених фактів (а слід пам'ятати, що й останні далеко не охоплюють повної картини терору, що жахливою повінню затопив Західну Україну, адже, як наголошує у згаданій "Доповідній" Г. Кошарський, зовсім "не кожний випадок порушення радянської законності знаходить своє відображення у слідчих справах і розслідується", навпаки, на думку військового прокурора, "більшість фактів якраз не розслідується"), чимала кількість "бандитів", як з'ясовувалося під час здійснюваних - хай і зрідка - розслідувань, взагалі ніяким боком не була причетною до УПА (на жаль, як ми вже мали змогу не раз переконатися, часто-густо траплялося так, що запідозреного спочатку вбивали, а вже потім "з'ясовувалося"…). А так - "бандита" вбито - й кінці у воду…
До речі, "визволителі" взагалі воліли мати справу не так із справжніми "бандитами", як із так званими бандпособниками, якими в принципі можна було оголосити будь-кого з мешканців, щоб затим на "законній" підставі конфіскувати уподобане майно нещасливця. Як видно, скажімо, зі "Звіту" командування 3-го кавалерійського полку І Української партизанської дивізії ім. С.А. Ковпака "про бойові дії проти українських націоналістів" (відмовившись реформувати партизанські з'єднання, що дислокувалися на вже звільнених територіях, у регулярні частини Червоної Армії, радянське керівництво натомість спрямувало декотрі з них на боротьбу з УПА ), за 15 днів - "з 17.10. по 3.11. 44 р." - "знищено бандитів" аж… одного, зате "вилучено бандпособників (у полон) - 63 чол." (АД: Отчет по борьбе.., 1944, арк. 22).
Це ж одразу впадає у вічі й при ознайомленні зі звітами інших підрозділів цієї партизанської дивізії, наприклад, окремого кавалерійського дивізіону за період від 15 серпня до 20 вересня 1944 р. (АД: Итоги.., 1944, арк. 24?25). Дивізіон в цей час переважно займався "прочистками" різних лісів у Млинівському, Гороховському, Дубинському районах із майже однаковим результатом: "ничего не обнаружено". І навіть зіткнувшись "із бандою УПА у складі 18 чоловік" та провівши "короткий бій", зуміли обітися без втрат (з обох боків). Та один бій, вочевидь, все ж відбувся - 6-7 вересня 1944 р. при прочищуванні "Демидівського лісу від банд УПА… В результаті: вбито - 10 чол., взято в полон - 10 чол." Однак, як видно із захоплених трофеїв, на всю "банду" припадало аж… "4 гвинтівки", та й то, не виключено, просто знайдені в лісі. Тож наразі невідомо, хто там дійсно належав до "бандитів", а кого просто пригрібли "докупи"…
Значно вагомішими виявилися результати "прочищування" довколишніх сіл і хуторів, де було затримано "підозрілих осіб - 19". Та й трофеї "взято" солідніші (думається, це тільки "офіційні" дані): "коней - 3, корів - 3, свиней - 8, зерна - 4000 кг".
Між тим, це теж специфічна риса бойової діяльності партизан чи то пак - звітування про неї. І ця риса властива не лише звітам низової партизанської (та хіба тільки партизанської?) ланки, вона, мов шило з мішка, випирає також у звітах верхівки - як партизанської, так і партійної. Так, у доповідній керівника партизанського руху на Україні генерал-лейтенанта Т. Строкача в ЦК КП(б)У зокрема повідомлялося (АД: Про оперативні заходи.., 1945, арк. 43): "При очищуванні хутора Ржев упродовж 10-12 лютого ц. р. вбито бандитів 26, захоплено 79, затримано як пособників 181, таких, що ухиляються від призову до Червоної Армії 46, 113 таких, що підлягають фільтрації. Виявлено й знищено схронів 65. Захоплено трофеї: ручних кулеметів - 1, автоматів - 8, гвинтівок - 21, пістолетів -5, гранат - 15…" Чи не замало для 105 "чистих" "бандитів", особливо, якщо врахувати, що декотрі з них були озброєні кількома одиницями зброї (так, на арк. 41, 42 говориться про знищення "внаслідок бою" трьох "бандитів", кожен з яких мав при собі автомат і пістолет; до речі, там повідомляється, що серед них нібито було "точно впізнано "Клима Савура", командира УПА)?

Превед неугомонному супертрудолюбивому Донцовману!
Ну, а у тебя откуда время по русофобским сайтам шляться? Километровыми постами копирайтно флудить?
И заодно не забывай указывать соотношение между преступлениями коммунякманов и укрнацистов шухевича.
Вопрос в одном.
Кто из них оказался вреднее для Украины.

Коммуняки по крайней мере присоеднили к Украине половину ее сегодняшней территории- в этом заслуги "укров" практически нет.

Обустроили эту территорию, создали промышленность науку коммунальное хозяйство и много иного.

Шухевичцы только убивали.

ну, и будучи по самому своему характеру предателями и изменниками, решили предавать всех подряд- и братьев русских, и в том числе и приютивших и вооруживших их фашистов.

Погань им. Мазепы.

Степан Бандера народився 1 січня 1909 року у селі Старий Угринів на Прикарпатті. Під час навчання у Львівській політехніці він став членом Організації Українських Націоналістів, а згодом – одним з її лідерів.

На знак протесту проти політики голодомору на Наддніпрянщині Бандера організував у Львові замах на радянського дипломата Майлова. Він також керував підготовкою убивства ініціатора «пацифікації» українців Галичини та Волині, міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького. За це Варшавський суд засудив Бандеру до страти, яка за амністією була замінена довічним ув’язненням. Проте Бандера відсидів у варшавській в’язниці «Святий Хрест» тільки 5 років і після розподілу Польщі між Німеччиною та Радянським Союзом вийшов на волю. Коли ж в ОУН стався розкол, він очолив її частину, згодом названу «бандерівською».

Гестапо заарештувало Бандеру через 6 днів...

Бандера був одним з ініціаторів відновлення Української держави у Львові 30 червня 1941 року, тож через 6 днів гестапо заарештувало його та перевезло до Берліна. Нацисти вимагали від Бандери скасувати Акт відновлення Української держави, коли ж він відмовився, відправили його до Саксенгаузена. У концтаборі Бандера провів понад 3 роки.

Після війни Бандера не визнав відмови ОУН від ідеології інтегрального націоналізму, і це призвело до ще одного розколу організації.

15 жовтня 1959 року Степан Бандера був убитий у Мюнхені агентом КҐБ Богданом Сташинським.

Степан Бандера: «Якщо би більшовики справді могли прищепити українському народові відношення до російського народу як до “старшого брата”, теорію про спільне історичне коріння, про споріднену духовність, то це прикувало б Україну до Росії певніше і тривкіше, ніж найсильніший політичний зв’язок, сильніше від усякого терору».

В межах однієї статті важко детально висвітлити всі суперечливі моменти, тож зробимо спробу тільки скласти своєрідний рейтинг основних "віх" життєдіяльності Бандери, що є найбільш контроверсійними і малодослідженими.

Прізвище
Бандера походить не від "бандит" і не має жодного стосунку до м.Бендери в Молдові. У романських мовах досі це слово вживається у значенні "прапор", "хоругва", в такому ж значення воно побутувало на Західній Україні. Багатозначним сьогодні видається й ім'я майбутнього Провідника ОУН - "Степан" у перекладі з грецької воно означає "вінок" - від самого народження доля ніби пророкувала цій людині вінець страждань...

Родинне походження
Доводилось зустрічати різноманітні екзотичні теорії походження Бандерів. У житті все досить просто. Рідня батька - стрийські міщани, мати - з досить давнього священичого (греко-католицького) роду Глодзінських. Є свідчення, що саме по- материнській лінії одним із нащадків Бандерів можна вважати Мирослава Любачівського (покійного екзарха УГКЦ). В Старому Угринові свого часу парохом був брат Президента ЗУНР Євгена Петрушевича - Володимир, тут же народився Микола Саєвич - сотник УГА, доктор філософії, інженер-лісівник, родичами якого були Войнаровські- нащадки племінника Івана Мазепи...

Співпраця з німецькою розвідкою
У середині 30-их Євгену Коновальцю вдалось налагодити співпрацю з німецькою розвідкою (абвером). ОУН прогнозувала, що у недалекому майбутньому дійде до війни Гітлера проти Польщі - на той час окупанта Галичини і Волині. Після смерті Коновальця і розколу в ОУН, через підтримку німцями угорців у нападі на Карпатську Україну, "бандерівське крило" спочатку програмово, а з початком Другої світової війни збройно виступило проти нацистів, за що поплатилось багатотисячними жертвами, в тому числі і ув'язненням в концтаборах Бандери і Стецька, Шухевич очолив УПА, яка розпочала бойові дії проти гітлерівців...

1941-1944
Під час радянсько-німецької війни Бандера перебував з 3 липня 1941р. по грудень 1944р. у концтаборі "Саксенгаузен", під наглядом гестапо, тож фізично не міг брати жодної участі у збройній боротьбі. Життя врятувала марна надія німців залучити його на свій бік. Водночас його братів Василя і Олександра не пожаліли - замордували в концтаборі "Освенцім" у 1942р, а наймолодшого Богдана - гестапівці розстріляли в Миколаївській області в 1943р.

Звірства " бандерівців"
Випадки жорстокості в українсько-польській боротьбі на Волині та і у Галичині дійсно мали місце, але мали двохсторонній характер, хто почав - тепер встановити важко. Розмови ж про знущання бандерівців над мирним населенням - це або відлуння діяльності спецгруп НКВС, або наглі безглузді вигадки. Наприклад, доводилось зустрічати згадки про "знищення людей" СБ ОУН (вказувались імена, села, в тому числі й рідне село Бандери) - виявилось, що таких людей просто не існувало. Але дезінформація своє зробила на Сході України, люди повірили: адже все "детально і достовірно" описувалось.

Досить задуматись над таким, чому ж тепер шанують бандерівців, як героїв, нащадки їхніх "жертв" - бо все це ("терор ОУН-УПА") суцільна брехня. Вся Західна Україна підтримувала повстанців, допомагала боївкам.

Обслуговування інтересів "Заходу"
Саме Бандера категорично виступив проти орієнтації ЗЧ ОУН (еміграційної мережі) на співпрацю з Заходом, як наслідок стався ще один розкол (відійшли "двійкарі" Миколи Лебедя). На деякий час через це С.Бандера навіть складав повноваження Провідника. Він завжди був послідовним критиком політики "подвійних стандартів" західних держав, і наголошував на виключній орієнтації на українські маси в боротьбі за незалежність. (Варто познайомитись з його книгою "Перспективи Української Революції, записами інтерв'ю). З другої половини 50-х рр. ХХ ст. задля цього активно відновлювалась мережа ОУН на Радянській Україні.

Вбивство
Посилення активності ОУН на рідних землях прискорило смерть Провідника. Сам факт кільканадцяти замахів на Бандеру з боку КДБ ( за вказівкою самого Хрущова) підтверджує, що керівництво СРСР розуміло його значення для українського національно-визвольного руху і сподівалось, прибравши лідера, покінчити з ОУН раз і назавжди. Після смерті С.Бандери (15.10. 1959р. в Мюнхені) майже три роки велась широка пропагандистська кампанія, щоб довести світові, що це тільки внутрішня ворожнеча між українцями. Тільки втеча на Захід і зізнання самого вбивці розставили всі крапки над "і".

Доля родини, земляків
Батько Степана Бандери -о.Андрій був розстріляний в Києві у 1941р., брати загинули від рук німців, сестри практично все життя провели в радянських таборах, сам Провідник ОУН був засуджений до смерті поляками. У Сибір було депортовано кожного третього земляка Бандери зі Старого Угринова. Родинна хата майже повністю зруйнована. Знищувались всі документи та й будь-яка згадка була заборонена.

Ненависть бандерівців до росіян і "східняків"
Цей штамп поширювався десятиліттями. Насправді ж Бандера і бандерівці глибоко шанували "братів зі Сходу". О.Андрій Бандера організовував допомогу від місцевих селян для жертв Голодомору, молився за них. Богдан Бандера пішов на південь України і загинув у складі Похідної групи, яка мала донести до крайніх кордонів ідею самостійності України. У Старому Угринові протягом післявоєнних десятиліть жили й живуть досі як росіяни так і вихідці зі Східної України, окремі з них до тепер розмовляють суржиком, але почуваються спокійно й комфортно.

Бандера і сучасність
Двічі вибухами знищувались (причому з вогнепальними пораненнями людей) пам'ятники Бандері в рідному селі - кожного разу відновлювались за ініціативою громадськості, тепер стоїть третій (бронзовий). Родинна оселя стала базою Меморіального комплексу, який має відвідати кожен українець... та й росіянин також і самостійно, доторкнувшись до першоджерел, поспілкувавшись з очевидцями, зробити свої особисті висновки.

Правда про Бандеру повертається до українців. Сторіччя Провідника має стати приводом для глибокого переосмислення ролі і місця всієї ОУН-УПА. Оцінка має бути дана самими українцями, але через призму інтересів українського народу, а не виходячи з російського імперського світосприйняття. Москва ж закликає нас шанувати тільки тих, хто вірно служив їй проти свого народу, всіх інших оголошує зрадниками.

Українці мають право вирішувати самостійно, кого шанувати, а кого засуджувати, а для цього слід глибоко знати предмет оцінки. Причому досліджувати цю тему треба і теперішнім опонентам і прихильникам, які досі користуються набором штампів та вигадок, щоправда з різнополюсним забарвленням.

Минуле можна було б залишити виключно на відкуп історикам, якщо б воно так часто не впливало на наше майбутнє. Будь-яку подію, свідком якої були двоє, можна висвітлити як мінімум з двох, часто діаметрально протилежних сторін, бо світосприйняття кожної людини по-своєму унікальне. Головне - розуміти наскільки складне і багатогранне наше життя. Історія України - це переплетіння людських доль, успіхів і невдач. Тож не шукаймо простих і однозначних рішень, зокрема у тематиці, про яку йшлося вище

Провідник Бандера, доля його та близьких людей - це тільки ще один привід задуматись над непростим минулим нашого народу, народу в який він вірив, для якого жив і помер. Безмежну й самовіддану любов кількох поколінь бандерівців не можуть заперечити навіть недоброзичливці. Чи правильні методи і шляхи для реалізації своїх щонайкращих мрій та ідеалів обирали конкретні люди в конкретних тогочасних умовах тепер судити важко. Віддаймо шану їхній жертві, не повторюймо трагічних помилок і дивімось вперед, у майбутнє!

http://www.vox.com.ua/data/publ/2008/01 ... ndery.html


Сміт, я не буду реагувати на твої нікчемні пости, поки ти не почнеш правильно називати мій нік...

Необязательно глубоко копать, давайте просто посмотрим на короткий итог действий формирований ОУН во время Второй мировой войны:


Вторую мировую войну разожгла нацистская Германия. ОУН стала на ее сторону, дала в распоряжение Германии отдел под командованием Романа Сушка в ходе нападения на Польшу в сентябре 1939 года. ОУН выступила на стороне агрессора в этой войне. ОУН приняла участие в агрессии Германии на Советский Союз в июне 1941 года: ОУН Бандеры сформировала батальоны "Нахтигаль" и "Роланд", а ОУН Мельника - "Буковинский курень".


Политически подчиненная ОУН Бандеры, украинская вспомогательная полиция совместно с немецкими карательными отделами допустила преступления народоубийства, поголовно, по-варварски истребляя украинское население Волыни, например, в селе Кортелисы истребила 2875 жителей, в том числе 1620 детей, т.е. втрое больше, чем во всемирно известном чешском Лидице.


ОУН Мельника на протяжении всей войны действовала вместе с Германией, а ОУН Бандеры с длившимся всего семь месяцев перерывом (с апреля 1943 года, когда бывшие участники 201-го батальона шуцманшафт и подчиненная ОУН Бандеры украинская вспомогательная полиция сформировали скелет бандеровской УПА по декабрь 1943 года) сотрудничала с вермахтом до самой капитуляции Германии.


ОУН Мельника в рамках гитлеровского формирования Waffen-SS сформировала СС-дивизию "Галичина", полицейские батальоны которой совершили военные преступления (например, поголовное уничтожение гражданского населения в селе Гута Пеняцка).


Начиная с января 1944 года, ОУН Бандеры распространила свою преступную деятельность на истребление польского населения и массовые убийства украинцев в Галиции. По подсчетам В.Полищука, в 1943-1944 годах вооруженные формирования ОУН Бандеры на территории Волыни и Галиции зверскими методами уничтожили по меньшей мере 120 тыс. польского населения (Виктор Полищук, "Доказательства преступлений ОУН-УПА", Торонто, 2000. С.486-488, на польском языке) и в 1941-1950 годах таким же методами истребили по меньшей мере 80 тыс. украинского населения (Виктор Полищук, "Украинский национализм в документах", Торонто, 2003. С.370-470).


После развала СССР правительство Украины разрешило деятельность ОУН Бандеры, которая выступает как Конгресс украинских националистов (КУН). Это то же, если бы в послевоенной Германии разрешили действовать НСДАП (Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei) под названием Nationaldemokratische Deutsche Arbeiterpartei (НДДАП).


Формирования ОУН Бандеры истребляли польское население по причине его национальной принадлежности (устранение неукраинцев с украинской этнографической территории), а украинцев - часто за то, что они поддерживали Советскую власть.


Президент Виктор Ющенко, инициируя признание ОУН-УПА, становится на путь аморальности. Если украинское правительство, Верховная Рада Украины, либо президент Украины признают ОУН-УПА боровшейся за свободу Украины или украинского народа, они сделают это вопреки элементарной - человеческой, христианской, исторической - справедливости. Это будет позор этой власти и плевок в лицо собственного народа, всего культурного мира.


(По материалам книги Виктора Полищука "Український націоналізм у документах", Торонто, 2003)


Доказательства, представленные на Нюрнбергском процессе, архивные материалы и свидетельства очевидцев неопровержимо доказывают, что ОУН-УПА вместе с преступными структурами нацистской Германии совершали чудовищные преступления на территории Украины.

Организация украинских националистов (ОУН) Степана Бандеры, радостно приветствуя фашистских захватчиков на украинской земле, в Акте провозглашения Украинского государства провозгласила:

"Новопостаюча Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Великою Німеччиною, що під проводом свойого Вождя Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі і світ та допомагає Українському народові визволитися з-під московської окупації.

Українська Національна Революційна Армія, що твориться на українській землі, боротисьме дальше з СОЮЗНОЮ НІМЕЦЬКОЮ АРМІЄЮ проти московської окупації за Суверенну Соборну Державу і новий лад у цілому світі". (Газета "Самостійна Україна від 10 липня 1941 року")

Из украинских националистов были созданы карательные диверсионные батальоны "Нахтигаль" и "Роланд", а затем стрелковая дивизия "СС Галичина".

Они осуществляли самые грязные, самые кровавые расправы над населением оккупированных территорий. От их рук погибли 1,5 млн. евреев, 1 млн. украинцев, до 500 тыс. поляков. (справка Комитета Верховной Рады Украины по вопросам национальной безопасности и обороны от 30.10.03)

Приговором Международного Военного Трибунала преступление против человечности признаны преступлениями без срока давности.

Когда вояки ОУН-УПА, их политические последователи и покровители заявляют, что они якобы воевали на два фронта - и против советского, и против гитлеровского режима, то они по сути себя публично признают пособниками фашистов, преступниками, потому что Международный Военный Трибунал осудил агрессию против Советского Союза, признав преступниками всех, кто это совершал. А весь мир рукоплескал Красной Армии - армии освободительнице от фашизма.

Позорная попытка реабилитировать вояк ОУН-УПА не является внутренним делом Украины. Это плевок в лицо мировому сообществу, международному праву, вызов человечеству, и сегодня делающему все, чтобы не допустить реабилитации и возрождения фашизма.

На Всемирной конференции по борьбе против расизма, расовой дискриминации, ксенофобии и связанной с ними нетерпимости, проходившей в г. Дурбан (Южная Африка) 31.08-07.09.2001 г. была принята "Декларация о ликвидации всех форм расовой дискриминации". Ее 84-й пункт гласит:

"Мы осуждаем сохранение и возрождение неофашизма и агрессивных националистических идеологий, основанных на расовых и национальных предубеждениях, и заявляем, что эти явления никогда не могут заслуживать оправдания ни в каких случаях и ни при каких обстоятельствах".

А Комиссия по правам человека ООН 6 апреля 2005 года приняла резолюцию "Расизм, расовая дискриминация, ксенофобия и все формы дискриминации". В ней, в частности, сказано, что Комиссия

"п.2 выражает глубокую озабоченность по поводу прославления нацистского движения и бывших членов организации "Ваффен СС", в том числе путем открытия памятников и мемориалов, а также проведения публичных демонстраций;

п.5. с обеспокоенностью отмечает увеличение числа инцидентов расистского характера в некоторых странах и активизацию групп "бритоголовых", на которые ложится ответственность за многие из этих инцидентов;

п.6 "подчеркивает необходимость принятия соответствующих мер, с тем, чтобы положить конец видам практики, описанным выше, и призывает государства принять более эффективные меры по борьбе с этими явлениями и экстремистскими движениями, создающими реальную угрозу демократическим ценностям".

БЕЗ ПРАВА НА РЕАБИЛИТАЦИЮ


(Сборник публикаций и документов, раскрывающих
антинародную фашистскую сущность
украинского национализма и его апологетов)

В 2-Х КНИГАХ

Издание второе, исправленное и дополненное

КНИГА IІ-я

КИЕВ – 2006


--------------------------------------------------------------------------------
Создание html-версии - Украинские Страницы, http://www.ukrstor.com/
Рамзещение word-версии - intellectual.org.ua, http://www.intellectual.org.ua/Biblio.htm
DjVu-факсимиль 1ой книги - http://mnib.malorus.org/kniga/284/, 2ой книги - http://mnib.malorus.org/kniga/285/
Приобрести книги с рассылкой по Украине и России можно тут по ссылкам http://magazin.malorus.org/kniga/bezprawa1/ и http://magazin.malorus.org/kniga/bezprawa2/

--------------------------------------------------------------------------------

СОДЕРЖАНИЕ
РАЗДЕЛ ПЯТЫЙ. НА СТРАЖЕ КОНСТИТУЦИОННОГО СТРОЯ 4
Вооруженное подавление бандеровского бандитизма. Зазулин Н.В 4
Участие населения западных областей Украины в разгроме бандеровщины. Шелюг М.П. 28
И долг исполнив до конца. Шелюг М.П. 39
Д.Медведев – герой освободительного движения. Беляев В.А. 43
РАЗДЕЛ ШЕСТОЙ. НА СЛУЖБЕ У ГЛОБАЛИСТОВ США И НАТО 53
Пятая колонна глобалистов. Войцеховский А.А., Ткаченко Г.С. 53
Этнический национализм – путь к распаду страны. Грач Л.И. 70
Оранжевые – носители неофашизма. Войцеховский А.А.,Ткаченко Г.С. 74
РАЗДЕЛ СЕДЬМОЙ. ВЕТЕРАНЫ ОТСТАИВАЮТ ИСТОРИЧЕСКУЮ ПРАВДУ 83
К оценке деятельности ОУН-УПА. Хмель М.П. 83
Чи підлягають реабілітації ОУН-УПА? Шелюг М.П. 86
Замість післяслови (до праці «З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни»). Масловський В.І. 103
Ответ докторам наук. Яцко Б.А. 107
Опасность примиренческих инициатив. Короткин Ю.Г. 114
Ценное саморазоблачение. Арестов В.Н. 119
Как руховские доктора наук переделывают историю. Новосельский Т А. 120
Проблемы ОУН-УПА: мифы и историческая правда. Шиловцев Ю.В. 129
Примирение противоестественно и аморально. Войцеховский А.А., Ткаченко Г.С. 140
Тезисы выступления в Верховной Раде 6.03.2005 г. Герасимов И.А. 147
Про минуле – правду. Обращение Комитета Ветеранов войны. 155
РАЗДЕЛ ВОСЬМОЙ. МЕЖДУНАРОДНАЯ ОБЩЕСТВЕННОСТЬ ОСУЖДАЕТ АПОЛОГЕТИКУ БАНДЕРОВЩИНЫ. 158
Письмо из Польши (Товарищество памяти жертв оуновцев) 158
Два письма В.В.Полищука из Канады. Відкритий лист. 160
Возможно ли примирение? (Интервью с В.Полищуком) 180
Апологетика бандеровщины противоречит принципам Нюрберга и открывает дорогу неофашизму на Украине. Дыгас Ж.Т. 188
ЗАКЛЮЧЕНИЕ 197
ПРИЛОЖЕНИЕ 203
Справка СБУ про діяльність ОУН-УПА от 30 июля 1993 года. 203
Солдатская правда о «подвигах» бандеровцев. 239
Схаменіться, лжепатріоти! І. С. Скібіцький 241
Сльозами благаю вас, простіть мене, люди. 243
Галичина – не Украина, галицийские националисты – не украинцы. Юрий Козлов 247
Заява Комітету ветеранів війни Ради Організації ветеранів України 260
Материалы общественных слушаний. 265

преступления большевиков в лице отнюдь не русской (хотя и с изрядным участием) конторы НКВД (ГПУ, ЧК) оправдывать не буду.
Они кстати боролись за права ПРОСТОГО ТРУДОВОГО НАРОДА.
Как умели?
Собственно, для совершения тяжелейших преступлений необходимо применятьочень простое правило-
"Цель оправдывает средства" или то же - "великая цель превыше всего".
Идея междук прочим антиправославная.

В результате их- большевиков- деятельности- образовалось современное государство Украина. По территории и народонаселению.
И заслуги бендеровцев в этом абсолютно нет.

Это заслуга русских братьев и примкнувших к ним других братьев.
И они тоже погибали.
И таки построили в голой степи мощное обширное государство- Украина- какового никогда в истории не было.
И мощность которого мы уже - самостийно- просрали.

А что касаемо в таком случае- раз ты оправдываешь кровавые и предательские деяния укрнацистов- то тогда относительно русских ты тоже обязан придерживаться того же принципа- СВОЕГО ЖЕ!-



= а пока ты будешь демонстрировать жывотную ненависть к русским, типичную для украинцев с иудейскими корнями- я буду называть тебя по прежнему, честно.
Донцовманом.
Все равно будешь ты отвечать или нет.
Твои посты говорят сами за тебя.
:-)

Конечно, Львов был польским городом. Западные украинцы составляли в нем только третью по численности этническую группу после поляков и евреев. И все шло к тому, что они смогли бы равноправно вписаться в разноэтничный коктейль граждан этой страны.

«Наша Влада буде страшною!» Однако это очень не нравилось молодому Степану Бандере и его близкому приятелю Роману Шухевичу, вступившим недавно в подпольную Организацию украинских националистов (ОУН). Если поляки и украинцы будут жить мирно, что же тогда делать таким честолюбцам, как они, мечтавшим об абсолютной власти? Да еще в условиях демократического государства? И тогда эта молодая поросль оуновцев выбрала террор. Они собирались убивать, убивать и убивать, чтобы дестабилизировать обстановку и в конце концов захватить власть силой. Как сказал однажды Бандера: «Наша Влада буде страшною!»

Есть ли в материалах Нюрнбергского судебного процесса упоминание об УПА-УНА-УНСО?



В пункте 6 Устава Международного Нюрнбергского военного Трибунала был обозначен круг подлежащих осуждению судом "руководителей, организаторов, подстрекателей и пособников, участвовавших в составлении и осуществлении общего плана или заговора, направленного к совершению любых из вышеупомянутых преступлений" гитлеровцев.

В материалах Международного Нюрнбергского военного Трибунала структуры ОУН-УПА фигурируют как одна из многочисленных коллаборационистских сил в оккупированной Европе, которые сотрудничали с нацистами, в частности с Абвером и его шефом адмиралом Канарисом.

Документально подтверждено, что карательно-полицейские вооруженные отряды УПА создавались германскими спецслужбами по нацистскому образцу.

Более 16% боевиков УПА служили в германской армии, в украинской и немецкой полиции и жандармерии.

Немцы передали ОУН-УПА 100 тысяч винтовок и автоматов, 10 тысяч пулеметов, 700 минометов, много боеприпасов.

Об этом свидетельствовали на суде бывшие нацистские руководители Абвера Лахузен, Штольце, Лазарек, Паулюс.

Так, по словам Лазарека: "С.Бандера получил от немцев 2,5 миллиона марок, то есть столько, сколько получает и Мельник" (лидеры ОУН-Б и ОУН-М )

По словам Паулюса: "Кроме групп Бандеры и Мельника, пункт Абвера, а также командование Абвера 202 использовали Украинскую греко-католическую церковь (УГКЦ).

В учебных лагерях генерал-губернаторства проходили подготовку и священники украинской униатской церкви, которые принимали участие в выполнении наших заданий наряду с другими украинцами".

Созданные по команде Гитлера оуновские карательные батальоны "Нахтигаль", "Роланд", 201-й батальон шуцманшафт, дивизия СС "Галичина", полк "Бранденбург", украинская вспомогательная полиция вместе с айнзатцкомандами участвовали в массовых убийствах мирных граждан и карательных акциях против партизан в Белоруссии и Украине.

Документально подтверждено, что на территории Украины от преступлений гитлеровцев и их пособников погибло 5,3 млн. человек. Участие в них "вояков" ОУН-УПА доказано, как и их сотрудничество с нацистами.

Следовательно, приговор Международного трибунала имеет прямое отношение к деятельности ОУН-УПА.

Кроме того, эти и многие другие факты, исследованные и доказанные в ходе Нюрнбергского процесса, позволили членам Международного Трибунала опровергнуть утверждение, что ОУН-УПА якобы воевали на "два фронта" - против СССР и против гитлеровской Германии

Ну, нарешті, дочекався…А то заснути не міг…:)
Джеронімо :
1) Давай говорити відверто – 2 світову розпалили фашистська Німеччина і більшовицький Радянський Союз (пакт Рібентропа-Молотова). На Польщу вони напали разом і ділили разом…
2) В 1939-му ще не було Нахтігаля і Ролянда
3) Оунівці на Волині винищували не українців (це взагалі маразм), а поляків, це була жорстока різанина з обох сторін…
4) УПА з німцями не співпрацювало з 1942(рік створення) по 1956 (до речі, з американцями, світовим імперіалізмом, марсіанами також )
5) СС Галичина – то зовсім інша тема, не змішуй все на купу…
6) Які в тебе підстави порівнювати ОУН і НСДАП (програмові, ідеологічні)
7) Які ж це українці на Західних теренах підтримували Радянську владу, коли кожна третя родина за час окупації (з 1939) втратила когось зі своїх членів (масові розстріли, висилки на Сибір)
Культурний світ – то той що на Схід від нас?…:) Пам’ятаєш анекдот про Міністерство культури в Росії?
9) Фрази з тексту про проголошення Незалежності в червні 1941 вигадані – НЕ БУЛО там нічого про Гітлера. А інакше чому зразу ж після цього всі чільники бандерівського руху були заарештовані?
10) СС Галичина була створена 28 квітня 1943 з ініціативи мельниківців, бандерівці ніякого відношення до цього не мали (ти й сам добре знаєш про ворожнечу між цими двома таборами – але все-одно продовжуєш маніпулювати термінами там де треба і там, де це вже ну просто тупо виглядає)
11) На нюрнберзькому процесі УПА засуджені НЕ БУЛИ, і досить вже БРЕХАТИ!
12) Важко собі уявити, як 20-тисячна СС Галичина могла винищити 1,5 мільйона євреїв, мільйон українців і ще півмільйона поляків.При тому, що на території України вони знаходились з лютого по липень 1944-го.
13) Яке відношення Декларація, прийнята в Дурбані має до українського націоналізму?…В Швейцарії зараз при владі націоналісти – і що з цього? Хтось їх засуджує в чомусь?
14) Ну а про УНА-УНСО на Нюрнберзькому процесі я взагалі мовчу…УНСО було створено в 1991-у …
І ще, шановний мій Джеронімо, досить ховатись під різними ніками, вигадувати якогось Сміта, щоб мене образити, говори від себе…В тебе взагалі проблеми з логікою – ти натякаєш, що я лицо еврейской националиности, а потім кажеш, що УПА винищували євреїв …Це навіть в моїй голові важко вкладається…Я маю надію ти не хворий на шизофренію? Бо мені б хотілося вести дискусію зі здоровою людиною…

_________________
Нехай вічна буде слава, же през шаблі маєм права! (І.Мазепа)

хочу спросить. ув. Донцов, так всеж-таки воевали бандеровцы на стороне фашистской германии или нет? и были ли нахтигаль и роланд? и если были, то кто туда входил, кому они подчинялись и чем занимались? +

_________________
все любят гипножабу

Донцов, я тебе информации накидал, потому-что из нас друг другу никто верить на слово не будет, я общался с людьми, которые рассказывали, как твои герои убивали русских девочек на Западной Украине, я верю писателю Ярославу Галану, я верю Нюрнбергскому процессу. Тебе не верю.
УНСО я не упоминал, крысячие последыши появились гораздо позже.
Твои крысы схоронные убивали представителей советской администрации, мои деды и их коллеги, друзья, хорошие знакомые служили и работали на советскую власть. Так получилось. Кто выучился, те ехали туда, куда их посылали. Учителей, докторов, медсестёр, ну и председателей, директоров конечно, все вы убивали. Солдат убивали. Тех, кто перешёл на нашу сторону вы убивали.
Родственников моих дедов, друзей моих дедов.

Я уважаю тех НКВДэшников и СМЕРШников, солдат-красноармейцев, которые уничтожили ВСЕХ бандеровских выродков. Твоих "героев".
Вот такая вот петрушка. А сейчас нет тех крыс. Советская власть уничтожила. Всех.
Я горжусь Советской Армией, в ней служил я и мой отец, мой дед. Наша украинская армия - правопреёмник Советской Армии, а не уничтоженных бандеровцев. Поэтому и хотят её уничтожить оранжевая и тимошенковская рвота.


Из материалов Нюрнбергского процесса – ОУН-УПА служили Германии
Хандусенко Передрук | 2.07.2007 01:07
http://narodna.pravda.com.ua/history/46882595188ec/

Из материалов Нюрнбергского процесса. Из допроса генерал-майора Эрвина Лахуэена – начальника 2-го отдела контрразведки и заместителя адмирала Канариса. Том 1-й, части 7 и 8.

Некоторые штрихи к портрету ОУН-УПА. Кому они в действительности служили. Хочу упредить обвинения Луахузена в том, что он свои показания давалал после обработки в НКВД. Лахузен сдался союзникам, и ни в НКВД, ни в советской зоне оккупации никогда не был.

http://nurnbergprozes.narod.ru/

Из материалов Нюрнбергского процесса. Из допроса генерал-майора Эрвина Лахуэена – начальника 2-го отдела контрразведки и заместителя адмирала Канариса. Том 1-й, части 7 и 8.

Лахузен: Я присутствовал вместе с Канарисом на совещании, которое состоялось не в главной ставке фюрера, а в поезде фюрера, незадолго до падения Варшавы.

Полковник Эймен: Поскольку вы вспомнили записи в дневнике Ка-нариса, можете ли вы сообщить теперь Трибуналу дату этого совещания?

Лахузен: Насколько я могу судить по своим записям и документам, находящимся в моем распоряжении, это было в сентябре 1939 года, двенадцатого числа.


Лахузен: Канарис получил приказ от тогдашнего начальника ОКВ, который представил его как директиву, явно полученную им от Риббентропа, так как эти директивы были зачитаны в тесной связи с политическими намерениями имперского министерства иностранных дел. Канарису было поручено вызвать в Галицийской Украине повстанческое движение, целью которого являлось бы истребление евреев и поляков.

В обращении отмечается, что предоставленные на Нюрнбергском процессе доказательства, архивные материалы и свидетельства очевидцев бесспорно доказывают, что ОУН и УПА вместе с преступными структурами фашистской Германии творили ужасные преступления на территории Украины, от их рук погибли тысячи людей разных национальностей.

Авторы документа также отмечают, что ОУН приветствовала фашистских захватчиков на украинской земле и объявила о тесном сотрудничестве с национал- социалистической Германией и совместно с немецкой армией вступила в борьбу против "московской оккупации".

Как утверждают авторы документа, из украинских националистов при участии ОУН были созданы карательные батальоны "Нахтигаль" и "Роланд", а затем дивизия Ваффен СС "Галичина", которые координировали свои действия с УПА.

В документе также отмечается, что Международный Военный Трибунал признал преступниками всех, кто принимал участие в войне против Советского Союза.

Понял, Донцов, преступниками признаны ВСЕ!!, кто принимал участие в войне ПРОТИВ Советского Союза!



У меня документы, а брешете вы, Донцовы и прочие последыши уничтоженной бандеровской банды.
...


Анекдот не про российское Министерство Культуры, тут вы ребята переиначили. Я всю жизнь слушал этот анекдот про молдован, так вы создаёте мифы.
В моём городе 99% прессы продаётся на русском языке. Вернее в Союзпечати на украинском лежат газеты в приказном порядке. Книги навязывают на украинском, но большинство на русском. Учебники правда на украинском, но это власть в "демократическом" порядке оболванивают детей, русский из обучения исключён. Почти. Хотя дети просят обьяснять материал на русском.


И ещё, Смит сам по себе, поверь мне на слово, мы на одной стороне баррикады, в жизни я его не знаю, хотя у меня много друзей, которые не выбирают выражения для слов про померанчевую чуму. Смит, я так понял мужик образованный, как большинство тех, кто получил образование до 90-го года, когда мы учились на совесть.
Кстати советскую систему образования взяли на вооружение японцы, когда выбирали каким путём идти. Американская система, с её узкой специализацией, хоть и демократична, но , узка..
Культуры на Востоке гораздо больше, чем ты думаешь. Когда ты плюёшь на Восток, ты плюёшь на нас, русскоязычных. У меня библиотека более трехсот книг. На русском языке. У моих друзей хорошие библиотеки. На русском. Когда я приезжаю к моим родственникам в украинскую глубинку, то скажу тебе, библиотеки у них не в чести. Не принято покупать книжки у украинцев.
Они все хорошие люди. Но книжек не читают. Когда я служил в Союзе, первым делом я смотрел в гостях, это книги. Много. Как у офицеров, так и у рабочих.
Это по поводу "руського министерства культуры".


Ладно, потом продолжу. Ты с этим разберись.

Спи спокойно, дорогой товарищ. Ещё пообщаемся.

Жертвы ОУН-УПА забвению не подлежат
[Н.Волошин]

Вопреки неопровержимым архивным документам, публикациям объективных отечественных и зарубежных исследователей второй мировой войны, а также свидетельствам еще живых очевидцев, подтверждающих имеющиеся данные о невиданных зверствах в отношении мирного населения, его массового уничтожения «вояками» бандформирований ОУН-УПА в военное и послевоенное время, а также ведение боевых действий совместно с немецкой армией против одного из членов антигитлеровской коалиции – Советской армии в годы второй мировой войны, нынешние продажные «соловушки» ОУН-УПА во всех СМИ (радио, TV, газетах. журналах, публичных выступлениях и т.п.) с завидным постоянством талдычат о том, что якобы ОУН-УПА являлась не чем иным как защитницей украинского народа, борцом за независимость Украины и во второй мировой войне воевала против немецких оккупантов Украины. А если это, мол, так, то подавай еще живым недобиткам бандформирований УПА те же льготы, что и участникам боевых действий советской армии.

Предатели-перевертыши и власть предержащие, в том числе и Президент Украины В. Ющенко, которые родились после второй мировой войны и не видели, что вытворяли уаповцы призывают нас, ветеранов ВОВ, участников боевых действий, к примирению с недобитками ОУН-УПА, к примирению с теми, на совести которых тысячи растерзанных мирных жителей Украины и Польши (стариков, женщин, детей), к примирению с теми, кто в годы ВОВ и первые послевоенные годы убивал советских солдат, стрелял нам в спину, к примирению с теми, кто сейчас вместо покаяния претендует на единственного борца за независимость Украины. О примирении можно было бы еще говорить в том случае, если бы эти недобитки публично покаялись в содеянном ими в годы второй мировой войны и в послевоенные время.

Неуважаемые еще живые участники бандформирований ОУН-УПА в годы ВОВ и в послевоенные годы и их нынешние «соловушки»! Если ОУН-УПА воевала против немцев и не причастна к злодеяниям против человечества, то ответьте на следующие простенькие вопросы:

1. Почему на Нюрнбергском процессе над военными преступниками встал вопрос о злодеяниях бандформирований ОУН-УПА, на котором эти формирования признаны преступными организациями?

2. Кто на землях Западной Украины в 1943 году зверски уничтожил 60-100 тыс. польского населения, включая женщин, стариков и детей?

3. Кто убил легендарных генерала Ватутина и разведчика Николая Кузнецова?

4. Кто зверски убил тысячи людей (учителей, библиотекарей, агрономов врачей и т.д.), посланных в первые послевоенные годы в Западную Украину для устранения последствий войны и социального отставания?

5. Чем занимались на территории Украины и Белоруссии карательные батальоны «Нахтигаль» и «Роланд» под командованием немцев и укомплектованные бандеровцами?

6. Чем занималась позорно знаменитая дивизия СС «Галичина» под командой все тех же немецких офицеров, сформированная в Западной Украине, укомплектованная бандеровцами и вооружена немцами? Если УПА воевала с немцами, то почему она не разгромила эту дивизию, а способствовала ее укомплектованию?

7. Какие города освободила от немцев стотысячная УПА в годы ВОВ?

8. Почему большинство послевоенной украинской диаспоры состоит из бывших вояк ОУН-УПА? Почему они в течении 15-ти лет «независимости» Украины не возвращаются на родину, чтобы «разбудувать» ее окончательно?

Ведь они убивали невинных людей во имя «независимости» Украины?

Выходит так «наследили», что возвращаться домой даже сейчас им страшно?

9. Если ОУН-УПА воевала против немецкой армии, то почему тогда А.Гитлер присвоил командирам УПА немецкие военные чины: главнокомандующему УПА Шухевичу – гаупштурмбанфюрера, Гринеху - гауптмана, Лопатинскому – обер-лейтенанта, Лебедю – лейтенанта, Клячковскому – обер-лейтенанта, Андрюсевичу – лейтенанта и за что Шухевич награжден А. Гитлером двумя железными крестами? И не он один!

10. Не кажется ли Вам, господин Президент В. Ющенко и все те кто проповедует и поддерживает идею примирения с бывшими бандитами УПА и признание их воюющей стороной против армии Гитлера, что вы тем самым разъединяете народ Украины? Ведь еще живы жены, дети и внуки тех, кто погиб в годы ВОВ и послевоенные годы от рук бандитов УПА. Уважаемый В. Ющенко! Как бы Вы чувствовали себя и поступили сейчас, если бы Вашего отца или мать, или братьев, или Ваших детей убили «вояки» УПА только за то, что они, допустим, были поляками или евреями? Как Вы поступили бы сейчас, если бы Ваших близких убили «вояки» УПА только за то, что они работали в Западной Украине врачами, агрономами, библиотекарями, учителями, военнослужащими – новобранцами, присланными в Западную Украину из ее Восточных областей?

Продолжить или достаточно и этих вопросов? Есть один любопытный документ, который не любят вспоминать нынешние «соловушки» ОУН-УПА, который со всей очевидностью показывает на чьей стороне и за чей счет воевала эта, так называемая, повстанческая армия. Документ этот называется «Акт провозглашения Украинского государства» Львов дня 30/6 1941, (Госархив Украины, (ЦГАОР) Ф3833, оп.1, с.3), составлен он сразу же после вступления немцев во Львов. В пункте 3 этого документа сказано: «Обновленное Украинское Государство будет тесно сотрудничать с Национал-социалистической Германией, что под руководством Адольфа Гитлера создает новый порядок в Европе и мире…» И дальше: «Украинская Национальная Армия (т.е. УПА; Н.В.), что создается на Украинской земле, боротымется и дальше вместе с Союзной Германской Армией против московской оккупации…» Как говорят в народе, «что написано пером…»

Сколько ушат грязи вылито сейчас борзописцами-перевертышами и прочей с……ю на Советское правительство и лично Сталина за то, что он к заключенному в 1939 году с Гитлером Пакту о ненападении потребовал во время переговоров составить секретный протокол раздела сфер влияния в Восточной Европе.

Мало кто знает, но Риббентроп с подачи Гитлера предложил Сталину распространить сферу влияния СССР и на Запад от линии Керзона, т.е. предложил распространить сферу влияния СССР на земли Польши, заселенные преимущественно поляками.

Сталин отверг это предложение и настоял на том, что СССР претендует только на исконно западноукраинские и западнобелорусские земли, заселенные украинцами и белорусами.

А теперь, господа нехорошие, позвольте задать вам еще один простенький вопрос: не будь Великого Государственного деятеля – Сталина, были бы Украина и Белоруссия в нынешних границах? Обладали бы они статусом создателей ООН? Способна ли была это сделать позорно «прославленная» ОУН-УПА? И где бы находился сейчас присноизвестный «Пьемонт западной демократии» г. Львов – в составе Украины или другого государства со всеми вытекающими отсюда последствиями? То то же!

Нынешние «соловушки» - перевертыши «Независимой Украины», а следовательно и ОУН-УПА, чтобы отвлечь внимание от неоспоримых фактов на всех перекрестках трубадурят о «Голодоморе» в Украине 1932-33 г.г., «Сталинских репрессиях», ужасах коллективизации и индустриализации (без последних победа над Гитлером была бы невозможной) и т.п.

Чтобы усилить свое влияние в этом плане на не информированную и не думающую массу обывателя они в лесных массивах устанавливают кресты обвитые колючей проволокой, переименовывают улицы и площади городов называя их именами одиозных лиц украинской истории и устанавливают им памятники, сносят монументы воинов ВОВ, героев гражданской войны и Октябрьской революции, переписывают новейшую истории СССР и Украины, ставая в ней все «с ног на голову».

В буржуазных пронационалистических СМИ (газетах, журналах, TВ, книгах, на радио) помещены тысячи публикаций, проведено десятки «круглых столов» и т.п. в части обеливания «вояк» ОУН-УПА и охаивания периода советской истории жизни народа Украины.

Кто же они эти фальсификаторы? Это, как правило, те, которые являются наследниками «вояк» ОУН-УПА, а также «прозревшие ученые», которые в советские времена учились на народные денги в престижных вузах, закончили их, затем получили ученые степени и звания, получили различные государственные и негосударственные премии, писали статьи, брошюры и книги со звучными названиями, например, такими как «Партия Ленина – сила народная», получали за них огромные гонорары, а сейчас получают их за то, что оплевывают то, о чем писали в советское время.

В своих писаниях некоторые из них дописались до того, что, например, якобы в период голода 1933 г. на Украине погибло людей больше, чем была общая численность всего населения Украины по статистике. Фактически же от голода 1933 г. на Украине погибло 712 тыс. человек. При этом умерли от голода эти 712 тыс. в первые четыре месяца 1933 года, что и вызвало среди еще живых очевидцев голода преувеличенное представление о размерах этой трагедии (см. «Правда и ложь о голоде 1933 года», Н. Волошин, «Коммунист Донбасса», №№ 45, 46, 47, за 2002 г. № 1 за 2003 г., «Еще раз о правде и лжи в связи с голодом 1933 года», «Коммунист Донбасса», №№ 5, 7, 8 за 2004 год).

В противовес всему этому я обращаюсь ко всем трезвомыслящим и объективным людям Украины и особенно к ветеранам ВОВ подумать о увековечивании памяти жертв ОУН-УПА, создать и установить им, например, в Донецке или Киеве монумент, а конкретные имена увековечить во «Всеукраинской книге памяти жертв ОУН-УПА».



http://www.rk.org.ua/rk/285/8.html

1. Почему формулировку "Признать ОУН-УПА воюющей стороной" заканчивается точкой? Против кого? Против гитлеровского фашизма – это одна вещь. А если против Советской Армии, то это абсурд, потому что Украинская ССР в составе Советского Союза объединилась в международную антигитлеровскую коалицию. И воевать против них не в интересах фашизма – это бессмыслица! Были две противоположных воюющих коалиции и Третьей воюющей стороны не было! На чьей стороне были вояки ОУН-УПА?
Мы не обращаемся к архивным документам КГБ и ОУН-УПА, доказывающим единство ОУН-УПА с фашизмом. Они не способны были воевать против немцев, потому что руководящие должности в ОУН-УПА занимали люди, преданные рейху, да и те, которые проходили выучку школы "Абвер".

2. Военные действия ОУН-УПА против немецкой армии не имеют весомых доказательств.
Где те освобожденные от фашистов города и села? Напротив, уничтожались советские солдаты, офицеры, генералы. Это было на пользу немецкому командованию и потому свидетельствует за их тесную взаимосвязь.
В 2002 году при праздновании 60-летия ОУН-УПА, – воины с запалом рассказывали об убийствах советских солдат, что освобождали Украину в 1943 – 1944 годах. Какие еще нужны доказательства!!!
На Нюрнбергском процессе было документально осуждены приспешники фашистской Германии. А, стремясь к Евросоюзу, мы должны хотя бы прислушиваться к мировой мысли.

3. А так называемое национально-освободительное движение по окончанию войны является обычным терроризмом-бандитизмом против своего украинского народа. Уничтожались учителя, врачи, агрономы, инженеры и обычные рабочие-крестьяне за свои убеждения.
Эти воины ОУН-УПА и их соратники и по сей день воюют против собственного народа. Уничтожают памятники погибшим воинам, обелиски, музеи Великой Отечественной войны. Переименовывают площади и улицы, названные в честь погибших героев. Переписываются учебники по истории и справочники. Этим самым пытаются уничтожить историческую память народа Украины о реальных событиях Великой Отечественной войны.

4. Воинам УПА уже за 70 лет. Много из них было втянуто в фашистские формирования обманом или силой. Бог им судья! Пусть доживают свой возраст без любых преследований. Но поднимать их на уровень героев – это надругательство над памятью миллионов погибших во время Великой Отечественной войны, которые боролись с фашизмом, а также сотнями тысяч погибших от рук ОУН-УПА уже тогда, когда 9 Мая 1945 года позвоночник немецкому фашизму было сломано – поляков, россиян, украинцев и других национальностей. Консолидация народа Украины невозможна без признания преступных фактов воинов ОУН-УПА.

Львовская власть наоборот, отдельно от всей Украины, определила своих "героев" и доплачивает ко всем пенсионным начислениям воинам ОУН-УПА ежемесячно по 100 гривен. Такие действия власти противоречат ст. 24 та ст. 92 Конституции Украины!

Такой бессмыслицы даже в Германии не делают! В этом государстве, кто был в военных формированиях СС пенсии не насчитывают, не говоря уже о какой-то надбавке или льготы.
http://www.rusk.ru/st.php?idar=7049

Националистические организации и воинские формирования периода Второй мировой войны, сотрудничавшие с фашистской Германией: прошлое и настоящее

Выпуск1. Латвия, Украина.

Аналитический вестник "Националистические организации и воинские формирования периода Второй мировой войны, сотрудничавшие с фашистской Германией: прошлое и настоящее" посвящен проблеме коллаборационизма в годы Второй мировой войны на территории СССР.
Этот выпуск - первый, в нем рассматривается деятельность латвийских и украинских националистических организаций и воинских формирований, находившихся во время Второй мировой войны на службе фашистской Германии. В структурном отношении вестник состоит из трех разделов.
В первом разделе приводятся современные трактовки деятельности националистических организаций и воинских формирований Латвии и Украины в этих государствах, в Российской Федерации и на Западе.
Во втором разделе представлены справочные материалы, освещающие деятельность латвийских и украинских национальных воинских формирований на стороне гитлеровской Германии.
В состав третьего раздела вестника включены материалы Нюрнбергского процесса, официальные документы ООН, отражающие позицию международного сообщества в отношении деятельности рассматриваемых организаций, постановление Государственной Думы РФ, а также справочные данные о численности представителей различных народов СССР в составе германских вооруженных сил.

СОДЕРЖАНИЕ

I. Современная политическая ситуация и коллаборационизм во время Второй мировой войны Трактовки деятельности националистических организаций и национальных воинских формирований периода Второй мировой войны, сотрудничавших с фашистской Германией, как фактор современной политики.
Гузенкова Т.С. Украина: разрыв с наследием Великой Победы
II. Справочные материалы о деятельности националистических организаций на территории СССР в период Второй мировой войны и современных попытках их реабилитации (на примере Латвии и Украины). Националистические организации Украины: ОУН-УПА (краткая историческая справка)
Об участии латышского легиона СС в военных преступлениях в 1941-1945 гг. и попытках пересмотра в Латвии приговора Нюрнбергского трибунала (справочная информация МИД РФ).
III. Документы 1) Материалы Нюрнбергского процесса и документы о военных преступлениях в период Второй мировой войны
а) Приговор Международного военного трибунала. Нюрнберг, 1 октября 1946 года
б) Из отчета N 6 о деятельности эйнзатцгрупп полиции безопасности и СД в СССР за период с 1 по 31 октября 1941 г., Нюрнберг.
в) Письмо Бормана Розенбергу относительно политики на оккупированных территориях.
2) Официальные документы Организации Объединенных Наций
а) Конвенция о неприменимости срока давности к военным преступлениям и преступлениям против человечества.
б) Принципы международного сотрудничества в отношении обнаружения, ареста, выдачи и наказания лиц, виновных в военных преступлениях и преступлениях против человечества.
3) Постановление от 27 мая 2005 г. N 1923-IV ГД "О заявлении Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации "О попытках фальсификации истории".
Приложение Ориентировочная численность представителей различных народов СССР в составе германских вооруженных сил.

Скачать можно здесь: http://council.gov.ru/inf_sl/bulletin/i ... index.html
- сама страница

Объем архивного файла - 115 Кб
http://council.gov.ru/files/analitical_bulletin/258.zip

Люблю страну Болгарию. Сегодня болгары с русскими в Софии заключили множество договоров.
Помнят болгары, как русские братушки освободили Болгарию от османского ига.
Как освободили русские братушки Европу от фашистского ига.
Я этим горжусь.


Сколько населённых пунктов Украины осовободила от фашистов националистическая украинская армия? Как выразился один из форумчан "во время войны, до и после ОУН-УПА достигала до полумиллиона бойцов!!??"

Ну тогда один партизан-ковпаковец стоит тысячи крысёнышей в фашистской форме.
А по жизни. Может и было сотня тысяч коллабрационистов на территории Украины. Вот один ковпаковец пустивший под откос фашистский эшелон один стоил всей этой армии.

7) Які ж це українці на Західних теренах підтримували Радянську владу, коли кожна третя родина за час окупації (з 1939) втратила когось зі своїх членів (масові розстріли, висилки на Сибір)
Культурний світ – то той що на Схід від нас?… Пам’ятаєш анекдот про Міністерство культури в Росії?




Да никто и не говорит, что все повально на Западной Украине поддерживали Советскую власть. У моей бабушки двое братов расстреляно в 37-м. Россия-то здесь при чём? Хохлы стреляли хохлов, москали стреляли москалей, грузины отправляли в Сибирь грузин, китайские хунвейбины уничтожали китайцев, капучийские полпотовцы мотыгами рубили кампучийцев.
Те, кто верил и верит в Русь, в Киевскую Русь знают, что национализм убивает нас. Верхушка, власть уходит, а мы остаёмся и настраивать людей против своих братьев, это преступление.
Уйдут наши правители,
Мао-дзедуны, Сталины, Шухевичи, Ющенки, Тимошенки и даже Януковичи, а мы останемся.
И те, кто оставит и оставляет нас во враждебном состоянии, те преступники, которые ответят перед судом Божьим.

А по поводу русской культуры? Тут с тобой спорить, что ты судишь о России только по одному анекдоту и то, молдавскому?

приятная новость. Оранжи постановили выплачивать бандеронацистам льготы за то что они убили много своих и чужих людей- ЗА СЧЕТ БЮДЖЕТА ЛЬВОВА.
Пусть из своего бюджета и плотют как можно больше :-)
Из своего- не из нашего!

Шановний HalfDead, відповідаю на ваші питання...
Бандерівці воювали на стороні фашистської Німеччини з 30 червня по липень 1941 року - не більше місяця. Нахтігаль і Ролянд були. Туди входили українці. Керували з німецької сторони Альбрехт Герцнер, з української Роман Шухевич, зв'язковим офіцером був Теодор Оберлендер, займались охороною об'єктів (мости, тюрми).
Це коротко, якщо вже вас так цікавить Нахтиігаль то розкажу більш докладно...

ОУН (бандерівська) вбачала в Другій світовій війні шанс для здобуття Незалежності. І саме німці дали оунівцям обіцянку в разі перемоги над Радянським Союзом створити незалежну українську державу...Але на пропозицію ОУН про створення великої української армії, яка би воювала на стороні німців, німці відмовили. В лютому 1941 року відбулась зустріч командуючого сухопутними військами генерала фон Браухіча, начальника абверу адмірала Канаріса і керівника ОУН Степана Бандери на якій було прийняте рішення про створення українського куреню в складі німецької армії. В квітні почалася організація відділу. В Краків прибули новобранці і після лікарського огляду були відібрані 600 кращих хлопців. Ще під час військових навчань(травень-червень 1941-го) за співучість український відділ німці почали називати Нахтігаль (Птаха). Ця назва так і збереглася.
Пізніше курінь поділили на два відділи - Нахтігаль і Ролянд...Ролянд весь час свого існуання пробув у Румунії.
Перед відпраленням на фронт нахтігалівці повинні були складати присягу вояків німецької армії, керівникм ОУН різко запротестували проти тексту присяги, й тому її перенесли - після розгляду справи в Берліні, солдати склали відредаговану присягу на вірність Україні.
22-го червня 1941-го Нахтігаль (чисельністю 330 чоловік) в складі першого батальйону спецполку абвера “Бранденбург 800” перетнув Радянський кордон. 30-го червня ввійшли в Львів. За наказом Шухевича захопили радіостанцію, звідки вперше було оголошено про проголошення Незалежності. Саме після цього й розпочався конфлікт між ОУН і Німеччиною. Німцям не сподобалась така самостійність в рішеннях оунівців і вже за кілька днів почалися арешти провідників ОУН.
Після цього Нахтігаль пішов далі в складі німецької армії. Про арешти і розстріли оунівців в Нахтігалі взнали аж під Вінницею. Шухевич оголосив що Нахтігаль виходить зі складу німецької армії. Відділ був негайно роззброєний і переведений в Краків, Шухевич втік...

Така була нетривала історія Нахтігаля...Наприклад, я вважаю створення цієї структури стратегічною помилкою ОУН, але в той же час розумію їхнє прагнення в створенні власного війська для боротьби за Незалежність.

І ще, на останок, спогади оного з організаторів Нахтігалю, одного з провідних членів ОУН Лопатинського :


Організація куреня, що одержав кодовану назву Нахтігаль, почалася в квітні 1941 року в Кракові. Її переводила з доручення проводу ОУН-Бандери, Військова референтура ОУН під керівництвом сот. Р. Шухевича. В склад референтури входив м. ін. і я.

Місцева організаційна сітка висипала кандидатів до Кракова, де їх перевіряла спеціяльна комісія, покликана ОУН, і де вони переходили лікарські оглядини. Щойно пройшовши успішно згадані комісії, кандидат був висиланий на вишкільний табір до Нойгаммеру на Шлезьку.

У Нойгаммері зорганізовано три сотні, що їх на доручення проводу ОУН очолив сотник Р. Шухевич. На вишколі курінь перебував від початку травня до 17-го червня 1941 р. Перед від'їздом на фронт курінь склав присягу на спільну боротьбу з большевизмом і за визволення українського народу. При присязі були присутні делегати проводу ОУН пп. Микола Лебедь і сот. Олекса Гасин.

Присягу куреня відлежено з одного дня на другий, бо, як ми згодом довідались, в першому тексті присяги говорилось про боротьбу в рямках німецького війська за німецький Райх. Внаслідок протесту делегата ОУН п. М. Лебедя проти такого тексту присяги, справу передано до Берліну і щойно після того, як змінено текст в сенсі, вимаганому делегатом ОУН, курінь наступного дня виступив до присяги.

18-го червня 1941 року курінь завантажився на поїзд і переїхав до Ряшева, звідкіля маршем перейшов в околиці Радимна. З 22-го на 23-го червня, по півночі, курінь перейшов совєтський кордон через Сян в околиці Перемишля і помаршував в напрямі Львів.

Курінь Нахтігаль мав коло 330 людей, був умундурований в німецькі мундури з синьо-жовтими стрічками на барчиках. Озброєння було легкої піхотної частини. До куреня були приділені німецькі старшини, які під час вишколу в Нойгаммері були інструкторами, а опісля виконували дорадчу ролю.

До Львова курінь увійшов 30 червня 1941 року в год. 4.30 вранці. При вході до міста курінь поділено: частина першої сотні пішла до св. Юра, частина на вул. Лонцкого і Пелчинську, друга і третя сотня пішли на Замарстинів, де обсадили тюрму та газівню. До церкви св. Юра ми прибули о год. 5.30. Не буду тут описувати, з яким ентузіязмом зустрічало нас українське населення.

Коло год. 8-ої прийшла до нас вістка про жахливо помордованих людей на Лонцкого. Деякі з нас пішли туди. Між ними був і сот. Р. Шухевич, який уже вспів довідатися, що між жертвами є і його рідний брат Юрко. Образ на Лонцкого був жахливий. Келії були набиті жахливо помордованими людьми і, щоб дістатися з одної келії до другої, треба було перелазити через гору трупів. Тіла помордованих вже розкладались, і сопух був неймовірний. Щоб перебути хоч короткий час в будинку, треба було накладати газову маску.

Біля год. 10.30 наш відділ, що був у св. Юра, відмаршував до будинку управи міста на Ринку, де були наші кухні і де ми одержали обід. Частина першої сотні, що пішла на Лонцкого і на Пелчинську, пильнувала тюрем, не допускаючи всередину цивільного населення, і була звільнена німецьким відділом поліції наступного дня 1-го липня о год. 10 вранці. Опісля курінь зайняв будинок 2-ої гімназії на Валах — т. зв. німецької.

На зборах у "Просвіті", де проголошено Акт Відновлення Самостійности і де створено Тимчасове Крайове Управління, курінь репрезентував сот. Р. Шухевич. Проголошення Акту настрашило німців. Ходили навіть чутки, що курінь мають роззброїти, бо німці побоюються, що члени цього куреня можуть повторити це проголошення в Києві. Але вже 7-го липня курінь від'їхав далі на Схід в напрямі Тернополя.

Я хочу спростувати брехливі наклепи большевицької пропаганди про цей курінь, які мають на меті очорнити український визвольний рух за часів другої світової війни. Я стверджую, що:

1. Курінь прибув до Львова вранці 30 червня і вже застав жахливо змасакровані жертви большевицького терору по всіх в'язницях Львова. Ці жертви большевицького терору бачили шведські і швейцарські журналісти, яких німці пустили до Львова в перших днях липня 1941 року.

2. Неправдою є, що 30-го червня і 1-го липня розстрілювано кого-небудь в тюрмі на вул. Лонцкого. Поручник Мартинець виконував там охоронну службу з частиною першої сотні, не допускаючи до змасакрованих большевиками трупів цивільного населення. 1-го липня о год. 10 вранці він був звільнений з служби відділом німецької поліції. За час його перебування в тюрмі при вул. Лонцкого та в будинках колишнього НКВД на Пелчинського не розстрілювано ні одного чоловіка.

3. Польських учених розстріляло у Львові "СС Зондеркомандо Ґаліцієн", яке прибуло до Львова ліквідувати акт 30 червня і мало свої власні пляни ліквідації місцевого населення згідно з напрямними, опрацьованими нацистським проводом. Курінь "Нахтігаль", що підлягав Вермахтові, не міг мати нічого спільного із виконанням цих плянів. Про знищення польських професорів "Зондеркомандом" свідчать також польські свідки, як наприклад пані Хомсова, приятелька родини проф. Бартля, на сторінках "Дзєнніка Польського" і "Дзєнніка Жолнєжа" в Лондоні, проф. львівської політехніки — Сокольніцкий, а також "Нью Йорк Таймc" у своєму повідомленні з 27 серпня 1941 року, в якому читаємо:

"Проф. Казимир Бартель, бувший прем'єр в Польщі та визначний учений був розстріляний Ґестапом у Львові — згідно з інформаціями одержаними польським урядом в Лондоні. 60 професорів Львівського університету та Політехніки, де викладав проф. Бартель, були заарештовані і про їх дальшу долю нічого невідомо..."

На закінчення хочу ствердити, що Москва добре знає, хто помордував у Львові в'язнів у тюрмах і хто замордував польських професорів, як знає також, що курінь "Нахтігаль" створено українською стороною виключно для визвольної боротьби і що цей курінь, поза виконуванням своїх обов'язків на фронті, не заплямував себе будь-яким вислужницьким вчинком. Москві відомо, що велика більшість старшин і бійців куреня "Нахтігаль" впали в боротьбі УПА проти німецьких і совєтських окупантів за визволення українського народу. Щоб протидіяти в боротьбі УПА проти большевицького загарбника України та знеславлювати пам. Головного Командира Р. Шухевича-Чупринки, Москва приступила до фальшування найновішого періоду історії України, подібно як це вона робить з усім нашим історичним минулим. Наклепи і знеславлювання куреня "Нахтігаль" власне служать цій меті".


http://oun-upa.org.ua/articles/nachtigall.html

_________________
Нехай вічна буде слава, же през шаблі маєм права! (І.Мазепа)

Да и к собственному народу националисты относились не лучше. Полищук напоминает “забывчивым” авторам “Отчета” о трагедии украинского села Кортелисы, где при активном участии бандеровской вспомогательной полиции 23 сентября 1942 года было зверски убито 2875 крестьян, в том числе 1620 малолетних детей. Для справки: именно члены вспомогательной полиции станут несколько месяцев спустя ядром УПА.

Кортелисская трагедия — только один эпизод борьбы ОУН против украинского народа. А всего, как указывает Полищук, только в 1941—1950 годах от ее рук погибло не менее 80 тысяч украинцев. Такое вот “освобождение” несли своей стране ваши подзащитные, господин Кульчицкий! Укрывать следы преступления — не к лицу историку. Тем более — “ведущему” (как его называют почитатели).

http://www.kpu.net.ua/wp-content/upload ... ora-ru.htm

И совместные “боевые операции” с “дивизийниками” УПА проводила неоднократно. Например, по истреблению мирных жителей польского села Гута Пеняцка.
Припомните 1941 год, когда бандеровцы с высунутыми языками перли за немецким фронтом и провозглашали «бандеровскую независимую»... Существовала ли когда-нибудь на Украине такая революционная организация, которой собственный народ боялся бы больше, чем самого лютого врага, а ее членов не называл бы иначе, чем «путярями» (от слов «душить путами» - прим. переводчика) и «сокирниками» (от слова «топор » - прим.переводчика), ..которая честных и сознательных украинцев мордовала сильнее, чем гестапо или НКВД? ... Что общего имеют с освобождением Украины бандеровские попытки уже теперь подчинить украинские народные массы своей партийной диктатуре и фашистской идеологии, которая противна украинскому народу, против которой воюет целый мир ... я позволю себе спросить у вас: за что вы боретесь? За Украину или за вашу ОУН? За Украинское Государство или за диктатуру в этом государстве? За украинский народ или только за свою партию?


Организованная в июле 1920 года Украинская воинская организация (УВО) положила начало украинскому интегральному национализму. В 1919 году галицкая Западно-Украинская Народная Республика (ЗУНР) (она не включала Волыни) потерпела поражение в войне с Польшей, вследствие чего государства-победители в І-й мировой войне, поручили территорию Галичины в административное управление Польши, а в марте 1923 года Совет Амбасадоров этих государств присоединил эту территорию к Польскому Государству. Вследствие этого Галичина стала частью Польского Государства, а ее жители в законном порядке стали гражданами Польши.

Поляки-галличане! Дуйте нафиг в свою Польшу! Не трогайте своими кровавыми руками Украину!

С. Кульчицкий не отнес к формированиям, которые «боролись за независимость Украины», дивизию СС-Галичина, даже не упомянул ни об образованном в 1939 году «Легионе украинских националистов» (ЛУН) под командованием Романа Сушко, ни о «Буковинском курене», превращенном осенью 1941 года немцами в Киеве в полицейский отдел (дождется ли изучения проблема этого куреня в контексте его роли в Бабьем Яру в 1941 году?), так же как не упомянул о 31 батальоне СД, который мельниковцы «окрестили» «Волынским легионом самообороны», хотя задача этих формирований ничем не отличались от задач и деятельности «ДУН». Это, наверное, потому, что они были образованы мельниковцами, а не бандеровцами, из чего следует сделать неопровержимый вывод, что С. Кульчицкий & Co ограничиваются только бандеровским толкованием истории, пренебрегая при этом мельниковским видением событий. Все они, упомянутые выше, и бандеровские, и мельниковськие военизированные формирования одинаково «боролись за независимость Украины». А следовало бы осознавать и то, что «ЛУН» принял непосредственное участие в нападении Германии на Польшу в сентябре 1939 года, из-за чего ОУН приняла участие в развязывании Второй мировой войны, а «ДУН» приняли участие в нападении Германии на Советский Союз.


Таким образом, ограничивая проблему, С. Кульчицкий, признает то, чего нельзя спрятать, то есть противостояние ОУН-УПА и Советской армии, но старается спрятать основное: содеянное формированиями ОУН преступление народоубийства польского мирного беззащитного населения и украинского гражданского, тоже по сути беззащитного, населения. От рук ОУН-УПА (в большой мере «Службы безопасности» ОУН Бандеры) мученической смертью в 1943-1944 годах пало по меньшей мере 120.000 поляков и в 1941-1950 годах по меньшей мере 80.000 украинцев. Об этих последних сейчас никто в Институте истории Украины Академии наук даже не заикнется, а это уже проблема не только научная, но и моральная.

4. Судьба воинских формирований «Нахтигаль» и «Роланд».

В этом разделе С. Кульчицкий признает, что накануне нападения Германии на Советский Союз, в феврале 1941 года, была составленна устная договоренность между ген. Браухичем и адм. Канарисом с одной стороны, и Степаном Бандерой со второй о военной подготовке 800 кандидатов на старшин, то есть на «офицеров», но что думали немцы – установить невозможно, но из последующего развития событий стало очевидным, что речь шла об обычном диверсионном отделе в составе абвера. Неизвестно – то ли С. Кульчицкий держал за дурака С. Бандеру, то ли за таких держит адресатов «Отчета», так как он замолчал факт, что Бандера разговаривал с шефом Абвера, а этот факт неоспоримо и очевидно (так же как и для С. Бандеры) означал не создание «военной подготовки», а службу Германии в диверсионном гитлеровском формировании. Так оно и было, С. Кульчицкому не стоит вводить в заблуждение адресатов «Отчета». При этом С. Кульчицкий дальше сознательно вводит в заблуждение адресатов «Отчета», когда пишет, что задачей батальонов «Нахтигаль» и «Роланд» было обеспечение безопасности передвижения немецких частей по Украине, то есть будто бы они были вспомогательными частями войск Вермахта, такие себе охранники порядка. Не такими были задачи Абвера, не такая задача формирования, в обязанности которого входили разведка, контрразведка, диверсия и саботаж. Что эти задачи означают, нет нужды здесь объяснять

Не случайным является также лживое утверждение С. Кульчицкого о том, что в июле Р. Шухевич сообщил командованию Вермахта об отказе состава батальона «Нахтигаль» и далее служить немцам, и что вследствие этого немцы разоружили этот батальон. Есть же описания военных этого батальона, которые противоречат такому утверждению, но нет документов о разоружении. Правдой является только то, что немцы, вследствие отказа ОУН Бандеры отозвать «Акт 30 июня», решили оттянуть этот батальон из Украины, сделать ему передислокацию и послать в другой район военных действий – в Белоруссию, уже как полицейский батальон. Негоже научным работникам, научному учреждению, в документе (так как «Отчет» является документом для Правительства Украины) вводить его адресата в заблуждение. Неправдой является также то, что батальон переведен в Краков, его разместили в Нижней Силезии для полицейского переобучения.[20] Неправдой является также утверждение, что «Нахтигаль» и «Роланд» были интернированы, это – из средств пропаганды ОУН Бандеры. Грязным враньем (этого иначе нельзя назвать) является утверждение С. Кульчицкого, что в конце 1942 года всех бывших военнослужащих «Нахтигаля» и «Роланда», а потом уже полицейского 201 батальона Шуцманшафтен, немцы арестовали. Все они возвратились в свои дома в Галичине, чтобы в первые месяцы 1943 года перейти у распоряжение М. Лебедя для образования на Волыни Украинской Освободительной Армии (УВА) – так вначале назывались вооруженные формирования ОУН Бандеры на Волыни.
Повторим здесь: Германия начала войну за получение «жизненного пространства» для немцев, в планах Германии не было, не могло быть места ни для «суверенного», ни для другого, даже марионеточного, украинского государства. Если этого не понимали мельниковцы и бандеровцы, то тем хуже для них. Они стали помощниками тех, кто стремился к физическому (не говоря про политическое) порабощению украинского народа, к его уничтожению, чтобы его место могли занять немцы, которым тесно было в их «фатерланде». Неужели Бандера и Мельник не понимали, что гитлеровский фашизм не был самоцелью, что он внутри государства сводился к тоталитарному государственному устройству, а снаружи стремился к захвату плодородных территорий восточнее от Германии, а не гористых территорий Словакии и Хорватии, везде насаждая новый порядок?

С этой, и только с этой точки зрения следует рассматривать участие фракций ОУН и их вооруженных формирований в агрессии Германии на СССР, прежде всего – на Украину. Рассмотрение «рабочей группой историков» событий в другом аспекте, это сознательное искажение истории. Вину за это несет в первую очередь С. Кульчицкий – недавний фальсификатор истории в советской системе. Так это была тоталитарная система.

Затрынделся ты, Донцов, по поводу "невинности" твоих оуновцев.

В войне Германии против Польши, против Европы, против Советского Союза ОУН (обе ее фракции) как последователи фашистской идеи принимали участие, в первую очередь, не как украинцы, а как те, кто вводил новый порядок в подчиненных странах. Ведь не случайно в «Акте 30 июня 1941 года» ОУН Бандеры задекларировано: «3. Новообразованное Украинское Государство будет тесно сотрудничать с Национал-Социалистической Великой Германией, которая под управлением своего Вождя Адольфа Гитлера создает новый порядок в Европе и мире» и т.п.[25] (подчеркивания – В.П.) Не случайно также первый заместитель С. Бандеры, Ярослав Стецько, написал в то же самое время в своей биографии: ... стою на позиции уничтожения тю! и целесообразности перенести на Украину немецкие методы экстерминации тю!, исключая их ассимиляцию.[26] А «министр иностранных дел» Бандеры в «Меморандуме» к Правительству Германии, Владимир Стахив (брат Евгена Стахова, который принимал участие в работе «рабочей группы историков», а также в семинарах польских и украинских историков), писал: Германия не ищет на Востоке только экономического пространства, но «нового порядка в Европе». Такой порядок в Европе – немыслим без независимого Украинского Государства ....[27] Анализировал ли С. Кульчицкий этот документ с точки зрения: какое Украинское Государство имела в виду ОУН Бандеры? Ясное дело, что только государство фашистского типа с новым, фашистским порядком в нем. И дальше: считает ли С. Кульчицкий такое государство формой освобождения украинского народа или же его порабощения? Напомним, что первыми узниками гитлеровских концлагерей были немцы. С. Кульчицкий должен же знать выражение Бандеры из межвоенного периода: наша власть будет страшная!

Что же после этого всего сказать? Разве только то, что если бы С. Кульчицкий и прочие из «рабочей группы историков», пришли, как студенты второго курса истории, к автору этой проработки на экзамен с такими, как в «Отчете», знаниями, то им, после оценки «неудовлетворительно», автор этой критики посоветовал бы, чтобы они изменили направление обучения на другой, не связанный с историей, так как они ее не понимают. Но, раз они историки по профессии, да еще и из Национальной академии наук, профессора, то следует задать им такие вопросы:

Почему авторы «Отчета» замалчивают в нем антихристианский характер идеологии украинского национализма, почему не комментируют ее главной практической основы: «Нация превыше всего!», то есть выше человека, выше признанной современной цивилизацией морали, выше человечества, выше Бога? Почему они не вспоминают принципа аморальности в украинском национализме («хорошо все, что хорошо для нации», причем что такое «добро» решают проводники ОУН, часто на низшем - районном, сельском уровне - малограмотные); почему они не вспоминают про роль ненависти в идеологии украинского национализма как его движущую силу?

Почему они в основу своих работ не включили научные работы авторов, которые сделали иные, чем украинские националисты, выводы и оценки украинского национализма, вот хотя бы работы автора этой критики, а среди них есть единственный опубликованный в мировой литературе анализ идеологии украинского национализма?

Почему они ограничились публикациями архивных документов авторства симпатиков украинского национализма, таких, как Владимир Косик, а пренебрегли документами опубликованными, например, автором этой критики, а среди них есть документ в виде протокола заседания «Съезда заграничных национал-социалистов” в Штутгарте от 6 ІХ 1937 года, на котором репрезентованная Владимиром Мартынцем ОУН, составила жалобу на правительство Польши за несправедливую трактовку украинцев, на которую после рассмотрения было решено представить мемориал Вождю Немецкого Народа ... просить Вождя доступными путями обратить внимание ... Съезд постановляет передать принятые решения для сведения Вождям Украинского и Немецкого Народа.[69] Название этого фашистского интернационала - «Съезд заграничных национал-социалистов», так как все происходило в гитлеровской Германии, куда съезжались «заграничные национал-социалисты», то есть ненемецкие национал-социалисты, то есть ненемецкие фашисты. Из этого вывод, по которому ОУН в межвоенный период самая себя зачислила (включилась) в «заграничные (в отношении к Германии) национал-социалисты», то есть в фашисты. Этот документ – единственный опубликованный в мировой литературе, который неопровержимо доказывает, что ОУН была фашистской.

Почему они не сделали анализа постановлений Сборов и Конференций ОУН, в которых были сформулированы политические основы украинского национализма, между прочим поставлена цель ОУН: построение Украинской Самостийной Соборной Державы (УССД), а она должна была бы включать территории, которые входят в сегодняшнюю Польшу, Беларусь, Российскую Федерацию, Молдову, Румынию, Венгрию и Словакию, что означает территориальные претензии к этим государствам, а это противоречит международному праву и грозит будущими (на случай победы национализма в Украине) войнами?

Почему они не сделали оценки саботажной и диверсионной деятельности ОУН на территории суверенной Польши в межвоенный период на основе международного права и законов государства, на которой совершались действия ОУН, то есть Польши?

Почему они не сформулировали оценки, по которой бандеровская УПА не была добровольческим формированием? Почему они не дали оценки массового террора ОУН Бандеры по отношению к украинскому населению Волыни и Галичины?

ПОЧЕМУ они замалчивают факт существования и преступной деятельности формирований ОУН Бандеры с названием «Служба безопасности» и «Полевая жандармерия», которых украинское население боялось больше немецкого Гестапо и большевистского НКВД, а они были бандеровской ОУН наделенные «правом» судить участников УПА и мирное население и выполнять приговоры, включая смертный?

Почему они замалчивают факты, по которым, часто 16-летние боевики «Службы безопасности» ОУН Бандеры, массово расстреливали бывших советских солдат и офицеров, а их трупы топили в колодцах?

Почему они замалчивают террор ОУН Бандеры, введенный внутри УПА, где бегство из нее наказывалось смертной казнью через расстрел перед отделением, а иногда и путем отрубания топором головы перед отделением? Почему они не дали оценки такими фактам - знают ли они такие методы террора среди других цивилизованных народов?

Почему они замалчивают существование в УПА отделений азербайджанцев, узбеков и других, которые образовались из тех советских солдат и офицеров, которые попали в немецкий плен, сумели из него убежать и слонялись по волынским лесам? Не потому ли, что их, а также т.н. «схидняков» (украинцев с т.н. «подсоветской» Украины), с приближением восточного фронта бандеровская «Служба безопасности» поголовно перестреляла?

Почему они не упоминают о существовании на Волыни двух лагерей евреев – врачей и ремесленников, которых разными способами бандеровцы стянули в них и которых там использовали для пользы ОУН-УПА, а с приближением восточного фронта бандеровская «Служба безопасности» также их поголовно перестреляла?

Почему они ни слова не сказали о бунте украинцев - «схидняков» в рядах ОУН-УПА (они к ним попали вследствие независящих от них событий), которые, не соглашаясь с преступной деятельностью ОУН Бандеры на Волыни, в июле 1944 года образовали Народно-Освободительную Революционную Организацию (НВРО), программа которой предусматривала широкомасштабную социальную сферу?[70]

Способны ли они видеть разницу между украинской вспомогательной полицией, которая была образована ОУН Бандеры и была ей политически подчинена, и польской полицией, которая появилась вопреки запрету Делегатуры правительства Польши в Лондоне?

Почему они замалчивают участие, наряду с немцами, украинской полиции в массовом истреблении украинского населения Волыни, например в упомянутом селе Кортелисы, а их было больше?

Почему они не дают оценки массовым убийствам формированиями ОУН Бандеры польского (120.000 жертв) и украинского (80.000 жертв) населения? Почему не показывают, что это была преступная работа прежде всего «Службы безопасности» ОУН Бандеры?

Почему они замалчивают действительные задания «спецгрупп» по разгрому ОУН-УПА? С какой целью они подчеркивают несуществующее насилие этих групп над мирным населением и не дают при этом тщательной характеристики их деятельности? Почему они замалчивают тот факт, что «спецгруппы» состояли из тех участников УПА, которые явились с повинной к советской власти? Почему они не анализируют этой важной проблемы, не связывают ее с принудительной службой в УПА?

Почему они не дали правовой оценки территории преступных действий ОУН-УПА, с чем связана проблема гражданства преступников и их жертв? Эти территории в свете международного права в 1943-44 годах принадлежали Польше, которая оставалась в положении оккупированной страны, то есть в status quo ante bellum (аннексия 1939-1941 лет Западной Украины Советским Союзом не была признана международным правом). Анализ и выводы по этому вопросу дали бы ответ относительно незаконной деятельности ОУН-УПА (а наряду с этим указали бы на моральную ответственность сегодняшней Польши за игнорирование этой проблемы). Вспомним, что именно этот аргумент (польское гражданство) использовали защитники личного состава дивизии СС-Галичина, когда в 1945 году Советский Союз добивался их выдачи.

Почему они не дают общей оценки ОУН-УПА, хотя даже из того, что они написали в «Отчете», вывод очевидный – ОУН-УПА (вместе с другими структурами ОУН Бандеры) – преступное формирование.

Почему в «Отчете» и в книге проблема идеологии украинского национализма находится на самом конце? Встает какже вопрос: не сознательно ли С. Кульчицкий и составители книги туда ее поместили, чтобы, не ссылаясь на нее, отвести от нее внимание, или же принижают вес, значение идеологии украинского национализма, хотя именно она «высвободила бестия в украинском чедевеке». Если первое предложение верно, тогда проблема моральная – С. Кульчицкий и стставители не ищут правды, они ее затушовывают, а если они недооценивают вопрос идеологии, то они – невежды в общественных науках.

Способные ли работающие над темой семь лет историки - авторы «Отчета», включая руководителя группы проф. С. Кульчицкого, понять, что научно доказанное определение виновника преступления народоубийства очистит украинский народ от клейма народоубийцы, так как то, что совершила ОУН Бандеры с ее формированиями, вне всяких сомнений квалифицируется как народоубийство, а общественное мнение в Польше, в том числе и в книжках, пользуется стереотипами: «украинцы мордовали»?

ОУН-УПА. Визнання та вдячність (З програми захисту українців ВО "Свобода")

Більше трьох століть стогнала Україна під ігом московських царів та комісарів. Більше трьох століть вів наш народ боротьбу за незалежність. І в усі часи Москва кожного, хто стверджував право України на свободу, іменувала "бандітом" або "ізмєнніком". Так триває від часів Мазепи до наших днів.

Вояки ОУН-УПА 65 років тому стали на святу боротьбу за свободу Вітчизни. Вони не воювали ні під Краковом, ні під Саратовом. Вони залишили сім'ї, теплі домівки, щоб захистити свій народ від окупантів всіх мастей. В них було мало шансів на перемогу, але це їх не спиняло. Вони пройшли бої і концтабори, і лише непохитна віра у незалежну Україну надавала їм сили.

Сьогодні те, про що мріяли покоління українців, і чого так боялася Москва - Незалежність України - стало фактом. І це наше право, наш святий обов'язок шанувати тих, хто віддавав життя за цю Незалежність.

Нам кажуть: "Це розколює суспільство!", - мовляв дехто проти визнання ОУН-УПА, питання "не на часі"... Ми відповідаємо, - проти УПА виступають ті самі сили, що й проти визнання Голодомору геноцидом. Ті самі, що виходять на вулиці з портретами Сталіна і ставлять там'ятники Єкатєрінє Втарой. Ті самі, що відкрито служать Москві. Вони демонструють зневагу і ненависть до українців. Вони відкрито заперечують наш народ. Чи мусимо ми рахуватися з їхньою думкою?

Визнання вояків ОУН-УПА борцями за незалежність стане виявом історичної справедливості. Це буде торжеством правди над наклепами, пам'яті над забуттям. Бо сила - в правді. І правда переможе наперекір усім запіненим українофобам.

Визнати вояків ОУН-УПА учасниками національно-визвольної боротьби за державну Незалежність України.

Надати ветеранам ОУН-УПА належні пільги і компенсувати недодані за 16 років Незалежності.

Поширювати правду про ОУН-УПА на території держави засобами соціальної реклами, відкритих парламентських слухань, документальних та художніх фільмів, книговидання тощо.

Запровадити спеціальний курс вивчення історії ОУН-УПА в усіх навчальних закладах.

Оголосити день створення УПА (14 жовтня, св. Покрови) державним святом.

_________________
Нехай вічна буде слава, же през шаблі маєм права! (І.Мазепа)