Форум Запоріжжя

22 ноября запорожский «МИГ» опубликовала материал «Так кто же судьи?» с подзаголовком «На движимое и недвижимое имущество бывшего гендиректора Хортицкого заповедника наложен арест». Вот текст публикации.
"Наша газета сообщала о судебных разбирательствах вокруг Константина Сушко – бывшего генерального директора Национального заповедника «Хортиця», известного журналиста, публициста и писателя, лауреата премии имени Ивана Франко. Сегодня возникла необходимость заглянуть в истоки проблемы…
– Константин Иванович, с чего все началось?
– С грубого увольнения меня с должности руководителя Хортицкого заповедника в октябре 2007 года.
– А чем было вызвано такое увольнение?
– Фактической причиной стало то, что, с одной стороны, в январе 2007 года я отказался потворствовать возможной незаконной приватизации конторы ЦИМЭЖа, размещенной на Хортице, а с другой, примерно тогда же, выступил против несвоевременных подводных изысканий у берегов Хортицы. Стремительное развитие заповедника, инициированное мной и начавшееся в 2005 году [особенно факт получения Государственного акта на право пользования заповедником всей землей Хортицы], не на шутку встревожило кое-кого из власть предержащих, а в среде завистников от науки вызвало раздражение. В результате, в марте 2007 года мои «доброжелатели» из обоих станов объединились, и через семь месяцев я лишился должности.
– Восстанавливаться не пытались?
– Меня сразу взяло под свою защиту мощное столичное адвокатское объединение «Корпоративні технології». Адвокат Елена И., изучив дело, уверенно сказала: “Константин Иванович, в должности гендиректора мы вас восстановим в течение 15-ти минут”. Наверное, слишком громко и радостно прозвучали эти слова – кто очень хотел, тот их услышал, и уже через пару дней после первого, в мою пользу, судебного заседания против меня в Запорожье возбудили уголовное дело. Тотчас взяли подписку о невыезде. Затем возбудили еще одно уголовное дело и – еще. Вдобавок, в канун второго, решающего, судебного заседания адвокат И. вдруг, без объяснения причин, отказалась вести мое дело. Из-за вереницы допросов одновременно по трем уголовным делам в Киев, естественно, съездить я не смог, вот все с моим восстановлением и заглохло. Тем временем и уголовные дела были закрыты. Только начал успокаиваться, как возбудили два «цивильных». Одно я проиграл, а другое сначала выиграл.
– По какому из них наложен арест на ваше имущество?
– По тому, которое я выиграл.
– Как так?
– Очень просто. Запорожская межрайонная природоохранная прокуратура стала инициатором иска ко мне на предмет взыскания в пользу Хортицкого заповедника 70548 гривен. «История вопроса» требует пояснения. По моей инициативе, на отрезке дороги, которая ведет в сторону бывшей комсомольской школы, сооружено ограждение из гранитных глыб, чтобы воспрепятствовать проникновению машин в зеленую зону. Работы выполнило ЗАО «Днепрострой». Все было хорошо до тех пор, пока та же межрайонная природоохранная прокуратура [ни с того, ни с сего?] вдруг решила проверить: все ли в порядке с оплатой? Оказалось, якобы не все! Из 127974 гривен «Днепрострою» перепало лишних 70548 гривен. Именно эту сумму я «должен вернуть государству».
– А как вы ее заполучили?
– Вот именно! Не гендиректор вел объект, не я устанавливал расценки, вдобавок, вскоре после моего увольнения, мой преемник на должности гендиректора и руководитель «Днепростроя» подписали соглашение о том, что весь объем работ выполнен именно на сумму 127974 гривен. Но даже, если бы перерасход и имел место, то как бы я получил те 70 с лишним тысяч? Их надо было обналичить. К тому же – в чужой бухгалтерии. Значит, к делу причастен еще и бухгалтер! Кто он? Неизвестно. Короче, полный абсурд, не случайно в 2010 году я выиграл дело в Жовтневом районном суде. Прокуратура направила жалобу в Апелляционный суд нашей области, я и там его выиграл. Затем была жалоба в Верховный Суд. И вот из Киева дело неожиданно вернули на повторное рассмотрение…
– Сначала в районный?
– Да. Слушание дела состоялось в Жовтневом районном суде 25 июля сего года. Без меня, поскольку я находился за пределами области, к тому же был болен, о чем прислал документ и заявление с просьбой перенести заседание. Просьбу мою не удовлетворили, с решением суда в установленный законом срок не ознакомили, зато 10 ноября я получил из государственной исполнительной службы сообщение, что все мое движимое и недвижимое имущество арестовано…
– Что намерены делать?
– Впервые за все эти пять лет судебных разбирательств я почувствовал себя жутко уставшим. И гнетет не столько судебная волокита, сколько осознание, что после всего, сделанного по моей инициативе на Хортице, с меня же – да еще и В ПОЛЬЗУ ЗАПОВЕДНИКА, по иску его руководства (!) – взялись взыскивать сумму, которой у меня нет и никогда в полном объеме не было. Не так больно, как противно и досадно за тех, кто все это творит. Воистину, как говорится: о времена, о нравы!"

Запорожская областная организация Национального Союза журналистов Украины объявляет сбор средств в помощь К.Сушко. Деньги можно перечислить в Запорожское отделение «Приватбанка», через банкомат, на пенсионный счет К.Сушко: 6762 4685 0169 3927, или передать наличными. Контактные телефоны: (0612) 62-68-39, (044) 279-24-15, (099) 069-52-20.
---------------------------------------------------------------------------------------------------
Через неделю, 29 ноября, «МИГ» вернулся к теме, сообщив в сжатом варианте то, о чем вы только что прочитали. При этом на первой полосе разместился броский анонс: «Исполнительная служба взыскивает с писателя и краеведа Константина Сушко 70 тысяч гривен. Друзья идут на помощь». То есть газетчики постарались по максимуму привлечь внимание к беде, в которую попал их коллега. Я размещаю эту информацию на «Заборе» по той причине, что о творимой в Запорожье несправедливости нужно кричать не только со страниц популярного у нас «МИГа».
Как явствует из газеты, Сушко «отказался потворствовать возможной незаконной приватизации конторы ЦИМЭЖа, размещенной на Хортице».
Этот капитальный особняк еще в 90-е должны были передать заповеднику (не передали и до сих пор), новый гендиректор планировал, завершив тянувшуюся годами судебную тяжбу, разместить в здании два музея – природы и археологии. Губернатор Запорожской области Евгений Червоненко, назначенный на свою должность в декабре 2005-го, имел, видимо, на просторный домик другие планы. Итог таков: генеральный директор, заручившись поддержкой Киева, не подчинился прихоти «губера», что, судя по всему, Червоненко воспринял очень болезненно. О равнодушном, чисто потребительском отношении к Хортице автогонщика Евгения Червоненко, стоявшего у руля области два года, можно судить потому хотя бы, что, живя все время на милицейской базе отдыха, размещенной на самом Острове, он ни разу не побывал в заповедных плавнях, не посетил других уникальных исторических мест.
Приведенные мною факты взяты из книги «Бентежна Хортиця», в которой её автор Константин Сушко детально описал многострадальную историю своего директорства. Думаю, читали эту книгу немногие, а кто прочел, знает, какие бои приходилось выдерживать генеральному директору Национального заповедника с теми, кто хотел приспособить Хортицу под строительство аэродрома, элитных саун и ресторанов, оттяпать землицы под личный особнячок, пробить скважину для добычи воды, нужной для производства водки. Найдите «Бентежну Хортицю» в областной библиотеке имени Горького, в Интернете, узнайте, как непорядочно вели себя известные в нашей области и в Украине чиновники и деятели культуры по отношению к Константину Сушко и – шире – Хортице. Цитата из книги: ««Багатьох державних службовців запорізького розливу не влаштовувало те, що Сушко розвиває заповідник в ІСТИННО НАЦІОНАЛЬНОМУ дусі. Звісно, відкрито про це ніхто не заявляв – діяли спідтишка».
Несколько лет назад предшественник Червоненко на посту запорожского губернатора Юрий Артеменко (именно он поддержал приход Сушко на должность гендиректора весной 2005-го) предостерег своего протеже: «Твое непослушание Червоненко тебе не подарит». Как в воду глядел! В том, что судебный иск высосан из пальца с подачи «червонца», не сложно предположить. Допускаю: в основе «наезда» - не только личная неприязнь экс-губернатора-автогонщика, в свое время Сушко многим отбил охоту приватизировать Хортицу. В нашем случае главное, что административно-правовая система, суть которой – свора аморальных высокопоставленных чинуш, в очередной раз беззастенчиво подмяла под себя законность и справедливость. Кому-то в Киеве очень хочется растоптать Сушко, добить и без того поверженного не показного защитника главного острова Украины. Нельзя этого допустить! Все что требуется от нас, людей порядочных и обычных – поддержать Сушко не только сочувствием. Будем людьми, вопреки червоненкам и им подобным.

Юрий Гаев

У екс-редактора запорізької газети «Запорозька Січ» відбирають майно

Колишнього редактора запорізької газети «Запорозька Січ», журналіста і письменника Костянтина Сушка, який у 2005-2007 роках перебував на посаді генерального директора Національного заповідника «Хортиця», звинувачують у корупції. Після примусового звільнення з колишнього керівника хочуть стягнути понад 70 тис. грн., і суд вже наклав арешт на майно журналіста. Про повідомляє запорізька газета «МИГ» та секретаріат Запорізької обласної організації НСЖУ.

За інформацією видання та запорізької спілки журналістів, Запорізька міжрайонна природоохоронна прокуратура подала позов про стягнення з Костянтина Сушка на користь заповідника понад 70 тис. грн.
Як повідомив пан Сушко «Телекритиці», його звинувачують у тому, що 3АО «Дніпробуд» ніби то отримало зайві гроші за виконання певних робіт на території заповідника.

«Прокуратура вимагає стягнути саме з мене 70 тис. 548 грн, які нібито були переплачені на рахунок «Дніпробуду». Хоча не я затверджував ці розцінки, а факт того, що ці кошти присвоїв, не встановлений. Більше того, після мого звільнення мій наступник на посаді гендиректора заповідника і керівник «Дніпробуду» підписали акт про те, що весь обсяг робіт виконано з урахуванням цих 70 тис. грн. Таким чином заповідник фактично визнав, що не має претензій до «Дніпробуду», - сказав Костянтин Сушко.
На думку журналіста, тиск на нього пов'язаний з його діяльністю на посаді директора заповідника, а також із тим, що він хотів опротестувати своє звільнення.

«Моє звільнення з посади директора заповідника пов'язане з тим, що моя діяльність не влаштовувала декого з високих чинів. Ми домоглись рішення про отримання акту на користування землею. Крім того, я відмовився потурати незаконної приватизації приміщення контори ЦІМЕЖа, розташованого на заповідному острові Хортиця. Зусиллями багатьох недоброзичливців вдалося домогтися мого звільнення через Міністерство культури, яке я спробував опротестувати. Після цього проти мене порушили першу кримінальну справу, потім - ще дві», - сказав екс-директор заповідника.
Після того, як кримінальні справи були закриті, в хід, за словами Костянтина Сушка, пішли цивільні позови, зокрема - позов Запорізької міжрайонної природоохоронної прокуратури про стягнення на користь заповідника більш як 70 тис. грн.

За словами Костянтина Сушка, в 2010 році він виграв цю справу в Жовтневому районному суді м. Запоріжжя. Прокуратура направила скаргу в Апеляційний суд, але він знову вирішив справу на користь екс-директора заповідника. Тоді прокуратура звернулася до Верховного Суду, за його рішенням справу повернули на повторний розгляд до суду першої інстанції. Влітку 2012 року Жовтневий суд Запоріжжя в відсутність відповідача Костянтина Сушка виніс рішення про стягнення з нього всієї суми. З рішенням суду екс-керівника у встановлений законом строк не ознайомили. В листопаді Костянтин Іванович отримав з виконавчої служби повідомлення, що все його рухоме і нерухоме майно арештоване.

На разі запорізькі журналісти висловили своє обурення рішенням суду і закликали колег підтримати Костянтина Сушка правдивими публікаціями про це кричущий випадок. Водночас Запорізька обласна організація НСЖУ почала збір грошей для надання допомоги своєму колезі.
Як повідомив Костян Сушко «Телекритиці», він за п'ять років судових розглядів відчуває себе страшно стомленим і налаштований виплатити всю оскаржувану суму.

«Дуже боляче, що несправедливість торжествує. Після всього зробленого з моєї ініціативи на острові Хортиця з мене ж стягують велику суму грошей. Стає огидно за тих, хто все це
скоїв», - сказав Костянтин Сушко.

Попытаться для начала примирить как то Константина Ивановича с Остапенко - человеком, который стоит за всей этой травлей Сушко.

Костянтин Іванович Сушко - чудова людина, прекрасний журналіст і письменник, справжній майстер українського літературного слова. Але як і у більшості інших талановитих людей у нього і справді напевно є свої «таргани» в голові. Однак навіть не ці «таргани» стали причиною сьогоднішніх поневірянь Костянтина Івановича. Ні, сама проблема народилася в далеких 2004-05 роках - тоді, коли Сушко з подачі Артеменка «стрибнув» в крісло гендиректора хортицького заповідника. Справа в тім, що це було відпочатку «чуже» крісло - його активно і на всіх рівнях вже кілька років готували під зовсім іншу людину - під відомого запорізького шоумена Максима Остапенка. На користь останнього в ЗМІ тоді велася широка пропаганда, на всіх перехрестях захлинаючись віщали про наукові досягнення «суперархеолога» Максима Остапенка і т.д. І саме він, а не скромний подвижник і журналіст Сушко повинен був стати наступником Крапивки на посаді гендиректора НЗХортиця. Так, називалися й інші кандидати на це місце, але вони були завідомо непрохідними, вони були всього лише частиною проекту під назвою «Максим Остапенко» і їхня роль зводилася до того, щоб трохи завуалювати те, як активно просувають Остапенка. Загалом вийшло так, що «люди старалися», доклали чимало зусиль, а тут бах і їм на голову як сніг з неба «звалюється» Сушко. І гаразд, якби Костянтин Іванович розумів всю делікатність ситуації і самого свого становища, але він або ж не розумів, або просто-напросто не хотів розуміти всього цього, не хотів бути номінальним гендиректором при реальному - Остапенкові. Власне з цього моменту його падіння було лише справою часу. Для прискорення цього неминучого процесу потрібен був лише привід, який незабаром же і знайшовся (хрести і кам'яні статуї, що дивовижним чином «вистрілили» по Сушкові саме тоді, коли він був відсутній у заповіднику). Великою помилкою Костянтина Івановича було ще й те, що він узяв на роботу не лише Остапенка, але і всю його зголоднілу команду. Можливо Сушко при цьому розраховував на собачу відданість своїх людей, тих, яких в заповідник привів він і які своєю кар'єрою були зобов'язані особисто йому. Однак як показав час - цей розрахунок не виправдався, ставлеників Костянтина Івановича на ділі не спокусили ані високі посади, ані регулярні премії, якими він їх частував (а вірніше пригодовував) - і справа тут зовсім не в їх безкорисливості, просто всі вони чудово розуміли хиткість становища свого благодійника і практично з перших же днів грали вже за збірну його візаві - Остапенка. Це по науковому називається «інстинктом самозбереження» - на жаль він властивий не лише тваринам, але як виявилося і людям теж. Я уважно прочитав книжки Костянтина Івановича («Бентежна Хортиця», «Інспектор Хорс») і тепер чудово розумію його образу на тих випадкових людців, яких він привів у заповідник і які так безсоромно підставили і зрадили його.


Я дуже сподіваюся і вірю в те, що ситуація з арештом майна Сушка вирішиться позитивно для нього. І хочу сказати, що незважаючи на свої якісь недоліки чи дивацтва (які є у будь-якої людини), Костянтин Іванович Сушко, - це чесна і порядна людина, самий відданий та наполегливий патріот Запорізького краю і Хортиці, який довів це не лише словом, а й ділом!

Я так и не понял про 70 000 гривен.
Подписать смету в 2(!!!!) раза больше мог или глупец или коррупционер.

Как экономист предположу, что здесь могла быть применена известная схема. Заповедник наш вроде бы «национальный», а это значит что финансируется он не из городского бюджета, а вероятно - почти напрямую из госбюджета Украины, т.е. из Киева. А из Киева на заповедник (особенно после его раскрутки в последние годы) на всякие там нужды могут выделяться вполне приличные суммы денег. И для кого то очевидно было просто не грех воспользоваться всем этим и положить часть этих «казенных» средств в свой собственный карман.


Короче выглядит эта коррупционная схема как и везде наверно приблизительно одинаково: заповедник к примеру заключает с определенной фирмой договор на выполнение каких то там работ, которые в действительности стоят – ну пусть тысяч 50-т грн. Но в Киев заповедник отправляет смету не на 50 тыс. естественно, а допустим на 80-т тыс. и получает, таким образом, на оплату работ сумму большую чем это нужно на самом деле. В результате – фирме-исполнителю работ – отстегивают из этих 80-ти тыс. нужные 50-т, а та даже не подозревает (а иногда и очень даже подозревает – это уже зависит от конкретных обстоятельств дела) о том, что в Киеве все уверены что фирма выполнила работы на все 80-т тысяч грн. Вот нечто подобное очевидно и произошло с «лишними» 70-ю тысячами грн.


И таким образом здесь одно из двух: либо Константин Иванович был в курсе аферы и просто не поделился со своими вырученной разницей, либо все это и в самом деле провернули без его участия – вероятно на уровне бухгалтерий и замов (т.е. подписывая смету Сушко вполне мог и не знать о действительной стоимости работ). Учитывая то, что Константин Иванович Сушко – человек творческий, а не прожженый финансист или воротила бизнеса, то последнее вполне может быть и правдой.

А скан решения суда Константин Иванович может скинуть в ветку?
А то все как-то голословно.

Любопытно,что ни одна душа из газеты "Запор.Січ",где ваш К.Сушко,прости меня, Господи, за это шальное слово,поредакторствовал перед вылетом из журналистики,не обозвался.Слова никто за К.Сушко не сказал.А чё так?

Вранье, не бери грех на душу, К.Сушко помог А.Веревкин.

В бытность Кости ген. дир. "Хортици" ён совершал "интересные" вещи,на которых был тут же словлен.Например. Одна с областных газет рассказала,как ген. дир. Костя украл казацкие кресты (т.н. мальтийские) с кладбища.Что характерно,Костя у "Хортицу" сдавал их по акту:гр.Сушко предает на хранение мальтийский крест ген. дир. Сушко.Это был Васильевский район,возмутившийся поступком Кости.Даже было заведено уголовное дело.А вывод:Костя,за обкрадание мёртвых отвечать надо по полной программе.Вот и ответь.

мож он бабал решил срубить побыстрому?

Так, Кость Іванович і справді здійснював «цікаві» речі » і інколи приймав помилкові рішення (але як казав один мудрий чоловік:" Не помиляється лише той, хто нічого не робить, не бійтеся помилятися - бійтеся повторювати помилки. "), проте крім цього він робив для Хортиці і багато корисного, потрібного: нові екскурсійні маршрути («Тарасова стежка» та ін.) і об'єкти («Скіфський стан» та ін.), лапідарій, зрушив з мертвої точки будівництво комплексу «Запорозька Січ», отримав для заповідника Акт на землю, при ньому заповідник взяв участь у проекті «Сім чудес України» і зайняв одне з призових місць і т.д. Між іншим, Костянтин Іванович віддав ДВАДЦЯТЬ РОКІВ свого життя (!!!) справі захисту і популяризації Хортиці, тут я маю на увазі його численні книги про цей унікальний острів (до речі, на прилавку в заповіднику ви вже не побачите жодної з цих книжок, всі вони «дивним» чином і дуже оперативно зникли звідти ще наприкінці 2007 року).


А тепер про те як «ген. дир. Костя вкрав козацькі хрести (т.зв. мальтійські) з кладовища ». Для початку уточню інфу щодо самих хрестів: вони не «козацькі», а псевдокозацькі - тобто селянські надмогильні пам'ятники 19-поч.20 століть, виконані в двох поширених ще з кінця 17 століття варіантах - у формі т. зв. «грецького» та «мальтійського» хрестів. Що ж стосується самої «крадіжки», то в цій справі з багатьма «невідомими» дуже багато цікавих моментів. По перше, Василівська райрада був в курсі підготовлюваної «крадіжки» з самого початку (власне як і вищі інстанції), але чомусь (!?) ніхто навіть і не думав якось перешкоджати Сушкові – всі «мовчки» спостерігали як він їздив по селах і «крав» хрести. Справедливий "народний гнів" васильчан і їх «раптове» обурення вчинком Сушка вирвалися назовні ЧОМУСЬ тільки лише через пару тижнів після крадіжки (!?), тобто тоді, коли Сушко пішов у відпустку (дивний однак збіг!). Таким чином, люди кілька тижнів просто сиділи і ЧОГОСЬ чекали (може команди «Фас» зверху?!). Крім усього цього насторожує й те, що Костянтина Івановича Сушка навіть не намагалися відмовити від «кражі» хрестів в самому заповіднику - ні заступник «з науки» Остапенко, ні інші «наукові» працівники - всі вони теж спокійно чекали години-пік – тобто моменту, коли вибухне скандал і «незручний» їм Сушко віддасть нарешті своє крісло зручному Остапенкові. Престиж самого заповідника нікого при цьому абсолютно не хвилював, Остапенко (зам по науці, права рука, який був у курсі всього!) тоді дуже гарно включив дурника і немов школяр, котрий щойно проштрафився, повторював по усіх закутках: «Не винуватая я, це все Сушко» . Блиск! І це «гордість Запоріжжя» з якої ми (на думку редакторів газети «Острів Свободи») повинні брати у всьому приклад. Я не виправдовую дії Сушка щодо хрестів - це дійсно було помилкове рішення і певною мірою блюзнірство над померлими, але не варто й виправдовувати тих, хто знаючи це спокійно спостерігав за всім цим блюзнірством. Сушко хоч «крадучи» ті хрести керувався благими прагненнями і щиро вірив у те що він їх рятує від сучасних варварів (і, до речі, побоювання його були далеко не безпідставні - наприклад на тій же Хортиці, на кладовищі біля школи, далеко не всі менонітські пам'ятники в хорошому стані і розміщені безпосередньо над могилами менонітів). А от ті люди, які могли перешкодити «крадіжці» хрестів, але не робили цього тільки тому, що хотіли використати це проти Сушка - ось вони у всій цій ситуації повелися більш некрасиво, аніж Костянтин Іванович!


А з приводу кримінальних справ скажу, що і на Максима Божественного Остапенка начебто теж заводили справу ось тільки з більш приземленого приводу (ніж у випадку із Сушком) - за фактом побиття пенсіонерів.

Странная логика:кресты с могил Сушко тырил,а виноват в этом Остапенко.

А куда он их девал? За границу переправлял, что ли?..

Та ні, логіка в мене як раз і не «странная», а сама що ні на є нормальна та залізна – «странноє» лише її спрощення вами до примітивної тези: «хрести з могил Сушко тиріл, а винен в цьому Остапенко». Я думав що в попередньому пості цілком дохідливо пояснив про те як хрести «тирілися» і чия у цьому є провина. Але бачу, що доведеться мабуть розшифровувати та адаптовувати своє повідомлення. Ну що тут вже вдієш, спробую ще раз, може і вдасться врешті-решт – коротше кажучи, хто має вуха, щоб чути, той почує .


Говорити, що «Сушко тиріл» можна було б лише в тому випадку, якби Костянтин Іванович в вільний від роботи час, власним (чи найнятим) транспортом серед ночі, криючись від усіх, взяв і власноруч перетягав ті хрести до своєї оселі. Ось тоді, так, можна було б ствердно говорити про те що він крадій і злодій. Але ж насправді все відбувалося зовсім не так: Костянтин Іванович Сушко офіційно звернувся до Василівської райради і після того серед білого дня разом із працівниками хортицького заповідника поїхав і позабирав (чи то пак «вкрав») хрести. Далі «крадені» хрести були привезені до заповідника, де тривалий час стояли у всіх на виду перед адміністративною частиною будівлі музею історії запорозького козацтва. Потім вони були офіційно передані до фондів музею козацтва, підкреслюю не громадянину Сушку від громадянина Сушка (нащо ж тоді їх йому було «тиріти»), а заповіднику. Ще хочу трохи уточнити і спростувати тезу Романовича про те що Кость Іванович здавав хрести «по акту: гр.Сушко передає на зберігання мальтійський хрест ген. дир. Сушкові.» . Я не знаю як саме предмети передаються у хортицький заповідник, але підозрюю, що не так примітивно і просто як описав Романович. Акт прийому-передачі це дуже серйозний документ, особливо коли щось передається на зберігання цілісінькій установі. Гадаю, що одна й та ж сама особа у будь якому разі не може сама собі передати щось на зберігання – це ж повний абсурд. Враховуючи той факт, що хортицький заповідник офіційно є «науковою установою», то думаю що для передачі такої кількості хрестів та інш. предметів однозначно мала б бути утворена якась (назвемо її умовно «прийомна») комісія у складі наукових працівників і мабуть того ж таки Остапенка (оскільки на той момент він був заступником Сушка з науки). Гадаю передача хрестів мала б відбуватися приблизно так, а не «Сушко передав – Сушко прийняв».


А отже виходить, що не конкретно Сушко хрести «тиріл», а хортицький заповідник «тиріл» , щоправда із Сушком на чолі! Проте цапом-відбувайлом, крайнім - виявився лише Костянтин Іванович, наче "крадіжка" хрестів була виключно його приватною справою.

Не, дома у себя складировал. Наверно в будущем хотел открыть бюро ритуальных услуг или контору по продаже надгробных памятников

Хочу высказаться по поводу «украденных» Сушко каменных старинных крестов и напомнить некоторые уже забытые факты. Обращаюсь к нескольким конкретным воинствующим мещанам, которые, оказывается, на этой ветке присутствуют. Весной 2006-го я в качестве журналиста ездил с гендиректором заповедника и его несколькими сотрудниками по селам Васильевского района в поисках уникальных каменных артефактов. Сам видел «дыры» на кладбищенских пустырях в тех местах, где еще недавно стояли 150-200-летние каменные кресты. Которые ушлые «предприниматели» втихаря сперли и куда-то пристроили. Утверждаю: все, что тогда было найдено, вывозились легально, по согласованию с местным начальством. 20 апреля 2006 года в «Субботе плюс» я опубликовал информацию, в которой, в частности, написал: «Простая и плодотворная мысль выявить и собрать остатки сохранившихся древних каменных скульптур и изваяний пришла в голову сотрудникам национального заповедника «Хортица». С этой целью ими уже предприняты первые экспедиции. «В селах Григоровка и Каменское мы выявили целые «залежи» каменных изделий: несколько стел, корыт для воды, ступ, известняковых зернотерок и гарманов (приспособлений для обмолота хлеба), казацких крестов. Некоторые из этих предметов служили в качестве опор для оград, некоторые валялись в кучах мусора и посадках. Есть вещи просто бесценные, например, скифские и половецкие скульптуры – бабы, стелы, предположительно относящиеся к эпохе бронзы и средневековью. Возраст некоторых 4-5 тысяч лет», - рассказывает генеральный директор национального заповедника «Хортица» Константин Сушко. – «Все находки, а их набралось уже до семидесяти, свозим на остров Хортица, где складываем у стен Музея истории запорожского казачества. Здесь все ставится на учет и паспортизируется. Часть новых экспонатов пополнит музейную экспозицию заповедника, часть выставим в исторических местах Хортицы, таких как восстановленные курганы и казацкие кладбища». Сотрудники Национального заповедника планируют свои «вылазки» по селам области сделать регулярными. Константин Сушко мечтает о том, чтобы, собрав «под крылом» Хортицы подобные исторические памятки, создать на острове музей древней каменной скульптуры, вроде того, что действует в Пирогово под Киевом, куда со всей страны свезли образцы деревянного зодчества».
Вот текст другой моей заметки, уже из «Фактов» от 29. 08. 2006.
«Работы по восстановлению исторического ландшафта самого высокого над уровнем Днепра участка Хортицы (59 метров) начались в ноябре прошлого года. Именно здесь, по данным историка Якова Новицкого, располагалась часть курганов так называемого Скифского пути, проходившего в III-II столетиях до нашей эры по территории острова. Из 28 курганов до наших дней уцелели только три. Три древних кургана плюс еще восемь, созданные рядом искусственно на месте уже исследованных и разрушенных, и представляют собой первую очередь открывшегося на Хортице мемориально-туристического комплекса «Скифский стан» («Зорова Могила»). На курганах установлены половецкие каменные бабы, стилизованная казацкая смотровая вышка, подняться на которую может каждый желающий. С вышки открывается великолепная панорама.
Еще одна изюминка для туристов — расположившийся меж курганами музей каменных изваяний: ступы, корыта для воды, зернотерки из известняка, приспособления для обмолота хлеба, казацкие кресты так называемого мальтийского типа…
Как отметила председатель полевого комитета Института археологии НАН Украины доктор исторических наук Надежда Гаврилюк, мы стоим на грани утраты курганной культуры вообще, ведь многие курганы в нашей стране были бездумно уничтожены. И мемориально-туристический комплекс «Скифский стан» на Хортице имеет большое не только историческое, но и воспитательное значение.
Воссоздание старинного ландшафта кусочка острова — идея генерального директора Национального заповедника «Хортица» Константина Сушко. Усилий для воплощения задумки ушло немало. К примеру, чтобы иллюзию древности не разрушать видом электроопор, часть линий электропередач уложили под землю. А в поисках уникальных каменных экспонатов пришлось организовать не одну экспедицию в села области, где эти раритеты еще сохранились, избежав «пленения» черными археологами.
Историк Яков Новицкий свидетельствует: курганы на Хортице — всего их было 129 — располагались вдоль острова шестью группами, как бы нанизываясь на Скифский путь.
Работы в мемориальном комплексе продолжаются. «Зорова Могила» станет началом восстановления всего Скифского пути — интереснейшего экскурсионного маршрута по самому большому на Днепре острову».
А ближе к осени через газету «МИГ» тогдашний глава Васильевского района Василий Варецкий практически обвинил Константина Сушко в воровстве крестов и надругательстве над могилами. Против Сушко возбудили аж три уголовных дела, которые, ввиду абсурдности обвинений, спустили позже «на тормозах». А еще через некоторое время, утративший влияние Василий Варецкий в частном разговоре откровенничал, что «не во все тогда вник и был не прав». Но осадок, как говорится, остался. Растиражированный «МИГом», он смердит до сих пор.

Я не в журналисткой тусовке и мне трудно понять, почему просят о помощь для экс-директора заповедника, а он сам ничего не просит? Почему он сам ничего не говорит или его уже посадили?

Вроде бы нет, не посадили еще. Но Константин Сушко не станет просить о помощи, это не в его правилах - Константин Иванович очень гордый человек. Хорошо это или плохо (в особенности учитывая его нынешнее положение дел), но это так. Есть еще вот такие вот - сильные духом личности.

Да, Константин Иванович Сушко и в самом деле человек с большой буквы, настоящий герой и борец, которого согнуть или сломать не удастся.

Процес усунення Сушка з посади гендиректора НЗХортиці являв собою по суті справжню змову, в якій було задіяно досить багато людей із різних інстанцій (причому ключові фігури змови були тут, у Запоріжжі, а не у Києві, як думає дехто). І повалення Сушка готувалося не в 2006 чи 2007 роках, а значно раніше – ще з осені 2005 року. А ситуація з хрестами, доречі, була для змовників певною мірою несподіванкою, якою просто гріх було не скористатися і тим самим прискорити повалення ненависного Сушка. Згадуваний тут Варецький в операції (назвемо її умовно «Хрести») був всього лише пішаком, а от диригентами і зачинщиками справи були зовсім інші люди. Доречі, «власник заводів, газет, пароплавів» також не був генератором ідеї усунення Сушка з посади.

До сказаного вище додам лише одне: по правді Костянтин Іванович спокійнісінько МІГ вийти з тієї «хрестоносної» халепи переможцем (і пробути на своїй посаді і 5 і може,навіть, усі 10 років), якби мав хоч трішки поступливості у спілкуванні із людьми. Але на превеликий жаль заводити на пустому місці ворогів у нього, як і у більшості інших дуже геніальних людей, набагато краще виходило, аніж знаходити друзів чи просто прихильників та симпатиків. А от прагматичне хлопчисько Остапенко, навпаки, за короткий проміжок часу, використовуючи увесь свій стратегічний запас (в тому числі і свою знамениту візитівку - "чарівну" посмішку), зуміло прихилити до себе багатьох потрібних людей і виграти не лише поодиноку битву, але і війну за крісло в цілому.

Таким чином, сталося вже так як сталося: Костянтин Іванович не бажаючи того сам же, нажаль, і віддав усі козирі до рук Остапенка – людини, яка розкрадає і знищує наше минуле, розпродає нашу величну Святиню Хортицю своїм старим-новим любим друзям – біло-блакитним.

Я закликаю усіх допомогти сьогодні Костянтину Івановичу Сушку навіть не заради конкретно його самого, а заради справедливості, заради істини та перемоги над свавіллям і беззаконням, заради торжества сил світла над силами темряви!!!

Гаев, не занимайся художественным свистом!Варецкий тут вообще ни при чем. Против поступка Сушко возмутились жители Скелек,раз;жители Приморского (там он тоже с кладбища забрал крест),два;работники заповедника "Усадьба Попова" (по сути, коллеги Сушко), три.А на совещании в Васильевской райгосадминистрации,где народ потребовал возвращения крестов,Варецкий вообще не присутствовал.

+1000

Ой ли!А ну,обзовись,кто ты,чтобы мы со смеха покатились

стиль и слог сушко.сушко,не стыдно самого себя пиарить,а?почему твои проблемы должны решать все,а?мож тебя уже и в туалет водить надо с помощью неравнодушной общественности,а?

Так а навіщо чекати, хлопці, котіться вже прямо зараз, тільки обережніше - лобів не порозбивайте, бо ж котитися і реготати одночасно мабуть складно А Костя Сушка не чіпайте - ви насправді і мізинця його не коштуєте!