Копипаста на злобу дня:
Багатьох цікавить питання, як правильно писати — Запорозька Січ чи Запорізька Січ. В останні роки на сторінках преси, в художній літературі почали розмежовувати два поняття, позначаючи це розмежування на письмі: запорозький уживають тоді, коли йдеться про добу Козаччини, а запорізький застосовують у назвах, пов'язаних із нашою сучасністю. Таке розрізнення видається штучним. Мовознавці давно навели достатню кількість доказів на користь форми з
і.
Основний аргумент тих, хто обстоює варіант Запорозька Січ, полягає в тому, що «Січ була за порогами». Цілком правильно. Але ж в однині буде поріг, наприклад Кодацький. Візьмемо інші випадки. Слово роздоріжжя походить від дорога. У закритому складі пишемо й вимовляємо
і, у відкритому
о. У топонімі Тернопіль друга частина пов'язана зі словом поле, то що ж — будемо писати Тернополь? Вийде, нібито наша мова розвивається в зворотному напрямку.
Звук
і в українській мові вельми поширений. Уживаємо його на місці звука, що позначався колись літерою «ять»: віра, дід, ліс (пор. рос. вера, дед, лес, п. wiara, dziad, las); у закритих складах на місці
о,
е: сніп — снопа, поріг — порога, дороги — доріг, піч — печі, Київ — Києва. Перехід
о,
е в
і розпочався в X столітті і завершився в XIII столітті. Цей процес відбувався рівнобіжно з занепадом зредукованих голосних
ъ й
ь. Тож на час заснування Січі за порогами ікання вже стало нормою живого мовлення. Але на письмі ще довго діяли норми староукраїнської мови, де такі фонетичні зміни не позначалися. Не відбивали всіх фонетичних змін і літописи, де бачимо написання Кыєвъ, Києвъ, Кієвъ, Львовъ, Черниговъ. Але ж звемо їх тепер Київ, Львів, Чернігів.
У XIX столітті застосовували традиційний правопис, за яким писали стфлъ, пѣсня, а вимовляли стіл, пісня Наприклад, «Гомфнъ, гомфнъ по дубровѣ» (Українські пісні видані М. Максимовичем. К., 1962. Фотокопія з видання 1827 р., с. 6). Пантелеймон Куліш запровадив фонетичний правопис, яким ми користуємося й тепер (однак той правопис довго пробивав собі шлях, поки не запанував на всій етнографічній території України).
Форма Запорозька Січ підтримувалася не лише тим, що більшість історичних праць українські вчені мусили писати, на жаль, іншими мовами, а й тенденцією наближати вимову й написання до російської мови. Отож і сталося так, що в нас козацький полковник Максим Кривоніс, а ініціатор стахановських методів на залізничному транспорті Петро Кривонос, Людмила Старицька-Черняхівська, а радянський генерал Іван Черняховський, хоч усі вони —діти української землі.
Тритомний «Російсько-український словник», що вийшов 1968 року, готувався за часів хрущовської відлиги, звідти повикидали багато нав'язаних раніше росіянізмів. Тому там є лише одна нормативна форма Запорізька Січ (т. З, с. 270). Так само в УРЕ, яку редагував видатний український поет Микола Бажан (т. 5, с. 181—186). Отож як свою прадавню столицю ми звемо Київ у всіх випадках, так само й Козацьку Республіку маємо називати Запорізька Січ — відповідно до законів нашої милозвучної мови".
Взято звідси
https://slovnyk.ua/forum/viewtopic.php?t=1913
Вход
Регистрация
FAQ
Поиск
Пользователи
