Форум Запоріжжя

22 ноября запорожский «МИГ» опубликовала материал «Так кто же судьи?» с подзаголовком «На движимое и недвижимое имущество бывшего гендиректора Хортицкого заповедника наложен арест». Вот текст публикации.
"Наша газета сообщала о судебных разбирательствах вокруг Константина Сушко – бывшего генерального директора Национального заповедника «Хортиця», известного журналиста, публициста и писателя, лауреата премии имени Ивана Франко. Сегодня возникла необходимость заглянуть в истоки проблемы…
– Константин Иванович, с чего все началось?
– С грубого увольнения меня с должности руководителя Хортицкого заповедника в октябре 2007 года.
– А чем было вызвано такое увольнение?
– Фактической причиной стало то, что, с одной стороны, в январе 2007 года я отказался потворствовать возможной незаконной приватизации конторы ЦИМЭЖа, размещенной на Хортице, а с другой, примерно тогда же, выступил против несвоевременных подводных изысканий у берегов Хортицы. Стремительное развитие заповедника, инициированное мной и начавшееся в 2005 году [особенно факт получения Государственного акта на право пользования заповедником всей землей Хортицы], не на шутку встревожило кое-кого из власть предержащих, а в среде завистников от науки вызвало раздражение. В результате, в марте 2007 года мои «доброжелатели» из обоих станов объединились, и через семь месяцев я лишился должности.
– Восстанавливаться не пытались?
– Меня сразу взяло под свою защиту мощное столичное адвокатское объединение «Корпоративні технології». Адвокат Елена И., изучив дело, уверенно сказала: “Константин Иванович, в должности гендиректора мы вас восстановим в течение 15-ти минут”. Наверное, слишком громко и радостно прозвучали эти слова – кто очень хотел, тот их услышал, и уже через пару дней после первого, в мою пользу, судебного заседания против меня в Запорожье возбудили уголовное дело. Тотчас взяли подписку о невыезде. Затем возбудили еще одно уголовное дело и – еще. Вдобавок, в канун второго, решающего, судебного заседания адвокат И. вдруг, без объяснения причин, отказалась вести мое дело. Из-за вереницы допросов одновременно по трем уголовным делам в Киев, естественно, съездить я не смог, вот все с моим восстановлением и заглохло. Тем временем и уголовные дела были закрыты. Только начал успокаиваться, как возбудили два «цивильных». Одно я проиграл, а другое сначала выиграл.
– По какому из них наложен арест на ваше имущество?
– По тому, которое я выиграл.
– Как так?
– Очень просто. Запорожская межрайонная природоохранная прокуратура стала инициатором иска ко мне на предмет взыскания в пользу Хортицкого заповедника 70548 гривен. «История вопроса» требует пояснения. По моей инициативе, на отрезке дороги, которая ведет в сторону бывшей комсомольской школы, сооружено ограждение из гранитных глыб, чтобы воспрепятствовать проникновению машин в зеленую зону. Работы выполнило ЗАО «Днепрострой». Все было хорошо до тех пор, пока та же межрайонная природоохранная прокуратура [ни с того, ни с сего?] вдруг решила проверить: все ли в порядке с оплатой? Оказалось, якобы не все! Из 127974 гривен «Днепрострою» перепало лишних 70548 гривен. Именно эту сумму я «должен вернуть государству».
– А как вы ее заполучили?
– Вот именно! Не гендиректор вел объект, не я устанавливал расценки, вдобавок, вскоре после моего увольнения, мой преемник на должности гендиректора и руководитель «Днепростроя» подписали соглашение о том, что весь объем работ выполнен именно на сумму 127974 гривен. Но даже, если бы перерасход и имел место, то как бы я получил те 70 с лишним тысяч? Их надо было обналичить. К тому же – в чужой бухгалтерии. Значит, к делу причастен еще и бухгалтер! Кто он? Неизвестно. Короче, полный абсурд, не случайно в 2010 году я выиграл дело в Жовтневом районном суде. Прокуратура направила жалобу в Апелляционный суд нашей области, я и там его выиграл. Затем была жалоба в Верховный Суд. И вот из Киева дело неожиданно вернули на повторное рассмотрение…
– Сначала в районный?
– Да. Слушание дела состоялось в Жовтневом районном суде 25 июля сего года. Без меня, поскольку я находился за пределами области, к тому же был болен, о чем прислал документ и заявление с просьбой перенести заседание. Просьбу мою не удовлетворили, с решением суда в установленный законом срок не ознакомили, зато 10 ноября я получил из государственной исполнительной службы сообщение, что все мое движимое и недвижимое имущество арестовано…
– Что намерены делать?
– Впервые за все эти пять лет судебных разбирательств я почувствовал себя жутко уставшим. И гнетет не столько судебная волокита, сколько осознание, что после всего, сделанного по моей инициативе на Хортице, с меня же – да еще и В ПОЛЬЗУ ЗАПОВЕДНИКА, по иску его руководства (!) – взялись взыскивать сумму, которой у меня нет и никогда в полном объеме не было. Не так больно, как противно и досадно за тех, кто все это творит. Воистину, как говорится: о времена, о нравы!"

Запорожская областная организация Национального Союза журналистов Украины объявляет сбор средств в помощь К.Сушко. Деньги можно перечислить в Запорожское отделение «Приватбанка», через банкомат, на пенсионный счет К.Сушко: 6762 4685 0169 3927, или передать наличными. Контактные телефоны: (0612) 62-68-39, (044) 279-24-15, (099) 069-52-20.
---------------------------------------------------------------------------------------------------
Через неделю, 29 ноября, «МИГ» вернулся к теме, сообщив в сжатом варианте то, о чем вы только что прочитали. При этом на первой полосе разместился броский анонс: «Исполнительная служба взыскивает с писателя и краеведа Константина Сушко 70 тысяч гривен. Друзья идут на помощь». То есть газетчики постарались по максимуму привлечь внимание к беде, в которую попал их коллега. Я размещаю эту информацию на «Заборе» по той причине, что о творимой в Запорожье несправедливости нужно кричать не только со страниц популярного у нас «МИГа».
Как явствует из газеты, Сушко «отказался потворствовать возможной незаконной приватизации конторы ЦИМЭЖа, размещенной на Хортице».
Этот капитальный особняк еще в 90-е должны были передать заповеднику (не передали и до сих пор), новый гендиректор планировал, завершив тянувшуюся годами судебную тяжбу, разместить в здании два музея – природы и археологии. Губернатор Запорожской области Евгений Червоненко, назначенный на свою должность в декабре 2005-го, имел, видимо, на просторный домик другие планы. Итог таков: генеральный директор, заручившись поддержкой Киева, не подчинился прихоти «губера», что, судя по всему, Червоненко воспринял очень болезненно. О равнодушном, чисто потребительском отношении к Хортице автогонщика Евгения Червоненко, стоявшего у руля области два года, можно судить потому хотя бы, что, живя все время на милицейской базе отдыха, размещенной на самом Острове, он ни разу не побывал в заповедных плавнях, не посетил других уникальных исторических мест.
Приведенные мною факты взяты из книги «Бентежна Хортиця», в которой её автор Константин Сушко детально описал многострадальную историю своего директорства. Думаю, читали эту книгу немногие, а кто прочел, знает, какие бои приходилось выдерживать генеральному директору Национального заповедника с теми, кто хотел приспособить Хортицу под строительство аэродрома, элитных саун и ресторанов, оттяпать землицы под личный особнячок, пробить скважину для добычи воды, нужной для производства водки. Найдите «Бентежну Хортицю» в областной библиотеке имени Горького, в Интернете, узнайте, как непорядочно вели себя известные в нашей области и в Украине чиновники и деятели культуры по отношению к Константину Сушко и – шире – Хортице. Цитата из книги: ««Багатьох державних службовців запорізького розливу не влаштовувало те, що Сушко розвиває заповідник в ІСТИННО НАЦІОНАЛЬНОМУ дусі. Звісно, відкрито про це ніхто не заявляв – діяли спідтишка».
Несколько лет назад предшественник Червоненко на посту запорожского губернатора Юрий Артеменко (именно он поддержал приход Сушко на должность гендиректора весной 2005-го) предостерег своего протеже: «Твое непослушание Червоненко тебе не подарит». Как в воду глядел! В том, что судебный иск высосан из пальца с подачи «червонца», не сложно предположить. Допускаю: в основе «наезда» - не только личная неприязнь экс-губернатора-автогонщика, в свое время Сушко многим отбил охоту приватизировать Хортицу. В нашем случае главное, что административно-правовая система, суть которой – свора аморальных высокопоставленных чинуш, в очередной раз беззастенчиво подмяла под себя законность и справедливость. Кому-то в Киеве очень хочется растоптать Сушко, добить и без того поверженного не показного защитника главного острова Украины. Нельзя этого допустить! Все что требуется от нас, людей порядочных и обычных – поддержать Сушко не только сочувствием. Будем людьми, вопреки червоненкам и им подобным.

Юрий Гаев

Имейте же при полном отсутствии сострадания хотя бы грамм совести и стыд писать о заслуженном и уважаемом человеке такие гадости.

Так а навіщо чекати, хлопці, котіться вже прямо зараз, тільки обережніше - лобів не порозбивайте, бо ж котитися і реготати одночасно мабуть складно А Костя Сушка не чіпайте - ви насправді і мізинця його не коштуєте![/quote]

Стиль и слог Сушко.А желчность, с которой он ответил,выдает его до подмизиночной железы:есть такое понятие у медиков относительно людей с раздутым самомнением.

Понять глубокую обиду на жизнь Сушка можно:человек,который горел Хортицей,был грубо удалён с Хортицы. Причем в то самое время,когда он стал самым главным на Хортице. Прибавить к этому решение изъять в него квартиру. Вот на этом и заострим внимание. Нужно быть круглым... камнем,чтобы допустить такую растрату денег,в какой обвиняют Сушка. Но он не стал ее компенсировать,а побежал по газетам, по творческим союзам:спасите-помогите,мол.А слабо машину своего сынишки продать и погасить все долги? Слабо,увы и ах. По мнению Сушки, все обязаны и должны спасать его и помогать ему.Потому что все мизинца сушкиного не стоят.Или не стояли рядом. А уж по воровству крестов с кладбищ, об этом стыдно даже заикаться. Сушку сошло это с рук только потому, что он вернул кресты и смог убедить следственные органы в том, что свинчивал их с могил не за ради собственной наживы.А сейчас он придумывает какую-то кампанию против него.Смешно.Сушко,загляни в себя,там столько грязи,её и соскребай.И на мир зырь так, как хочешь,чтобы он зырил на тебя (условное изложение главной христианской заповеди),и у тебя закончатся проблемы. наконец-то.

Хлопці, побійтеся Бога, яка ж тут жовчність, навпаки, батьківська турбота про вас нерозумних і тільки: адже ж катання по землі і справді буває дуже шкідливим, он ваш улюбленець Остапенко, знімаючись в екшені 2007 року "Руйнівник парканів" (режисер Черняк), катався-качався по землі і в кінці вдарився головою об пеньок - досі гуля не заживе ніяк.

Не брав Костянтин Іванович тих 70 тисяч гривнів, а ти, анті-Гаєв, якщо не хочеш допомогти хорошій людині що опинилася у скруті, то краще вже помовч і не заважай іншим надати таку допомогу! На щастя не всі ще люди встигли перетворитися на таких черствих, байдужих і жадібних людців як ти!

Вот что писало по гарячим следам о давлении на Костя Сушка изд. "День Запорожья" 15.06.2007:

Генеральный директор Национального заповедника «Хортица» Константин Сушко обвиняет влиятельных лиц города и области в том, что они посягают на хортицкую землю.

На пресс-конференции он рассказал журналистам, что до недавнего времени претензий к нему почти не было, по крайней мере, наград и благодарностей было гораздо больше. Своей главной задачей Сушко считает сохранение природной уникальности острова (синхрон).
Сушко напомнил, что за короткое время на острове появились Тарасова стежка, залога в плавнях, Скифский стан, идет восстановление курганов, начаты работы по укреплению берега.

Создано и несколько новых памятников – писанка, казан, статуи казаков. Впрочем, заметим, что целесообразность их появления у многих вызывает сомнения. Хотя туристы обычно такие объекты любят и с удовольствием их посещают. Другое дело – появление новых курганов или шумная история с крестами, вывезенными из соседнего района.

Многие обвиняют гендиректора в недостаточном внимании к исторической правде и научным изысканиям, в обиде и уволенные работники заповедника, и подводные археологи, сделавшие уникальные открытия и поднявшие чайку и бригантину. Они называют стиль работы Сушко авторитарным и говорят, что он считается только к собственным мнением.

Однако все эти проблемы не идут ни в какое сравнение с тем, что происходит в последние месяцы: на Сушко обрушились обвинения в том, что он запустил Хортицу, она тонет в мусоре, страдает от пожаров, дороги перекопаны и по ним нельзя проехать и т.д. Жалобы, подписанные несколькими бизнесменами, музейными работниками, чиновниками полетели в Киев к министру культуры.

По словам Константина Сушко, причиной всему – его нежелание “поделиться” хортицкой землей с состоятельными людьми. Они предлагают построить здесь отели, рестораны, развлекательные центры и даже аэропорт, чтобы богатые клиенты на небольшом самолете могли барражировать над островом и любоваться его красотами.

Ну, а поняв, что договориться не получится, решили просто сменить директора на более покладистого. Кандидатуры уже есть. Кстати, делегация областного и городского советов, недавно побывавшая на острове, прямо заявила Сушко: государство плохо управляет Хортицей, поэтому нужно вернуть остров в коммунальную собственность.

Так что заговор против Костя Ивановича был на самом деле и он совершенно ничего не придумывал!!!

Сушко начал вскрывать архивы, закопанные на Хортице Забавный дедок!

Хлопчику, а це ти зараз взагалі про що пробелькотів? Про які ще архіви?

А и в самом деле, анти-Гаев, если тебе самому жалко перечислить Константину Ивановичу тыщу или хотя бы даже несчастные сто гривен, то хоть другим людям не мешай делать это нужное благое и святое дело. Ведь речь то идет не столько о деньгах конкретно для Константина Ивановича Сушко, речь здесь идет о глобальных вещах, о том что мы вносим свою посильную лепту в общее для всех украинцев дело - дело борьбы с произволом властей, с нарушением Конституции и т.д. Смотри на это все шире, а не как заурядненький обывателишка, живущий по принципу: "моя хата с края и я ничего не знаю".

Ни одному нормальному человеку не придет в голову цитировать какой-то Д.З.,да еще за июнь 2007 года.Где этот Д.З. взять?Это точно надо было вскрыть архивы!

Правильно, очень правильно! Солидарность журналистов в трудные моменты - достойный ответ олигархо -бандитской власти.

Хочу сообщить людям заинтересованным и порядочным (анти-Гаев и ему подобные могут не беспокоиться) следующее: 19 декабря состоялось заседание Запорожского областного апелляционного суда по «делу Сушко», вела которое судья Ольга Спас. Предполагалось рассмотрение вопроса о взыскании или НЕ взыскании с бывшего гендиректора НЗХ тех самых 70 тысяч грн. Как это согласуется с тем, что исполнительная служба еще 25 сентября приняла решение о взыскании денег, мне неведомо. Ведь помочь Константину Ивановичу собрать данную сумму я и просил, затевая на «Заборе» эту ветку три недели назад. Впрочем, разве это единственный правовой абсурд, возможный в такой державе как Украина?
Вернемся к суду. Длился он, с учетом предшествующих собственно заседанию формальностей, минут 20. После чего судья Спас объявила о перенесении судебного заседания на 23 января. Спас говорила так тихо и невыразительно (а могла бы включить стоявший рядом с ней микрофон), что причины переноса я (единственный пришедший на заседание журналист) не услышал. Поэтому подошел к судье, представился и спросил о мотивах переноса. Далее состоялся примерно такой диалог.
- Я ведь уже все объяснила.
- Извините, я не расслышал. Чтоб не допустить ошибки в материале, повторите, пожалуйста, еще раз.
- Не имею права беседовать с вами один на один.
- Но ведь мы не одни сейчас (секретарь, второй судья, представитель природоохранной прокуратуры, представитель Госказначейства, «подсудимый» Сушко – находились в комнате).
- Вы все равно напишете все неправильно.
- Потому-то и прошу повторить причину переноса, чтоб сформулировать без ошибок.
- Пишите: «По причине того, что представитель заповедника находится в командировке, нас попросили перенести заседание».
- Спасибо.
На взаимные препирательства ушло минуты две-три, ответ же судьи по существу занял несколько секунд. Спрашивать Ольгу Спас о том, приостанавливается ли требование исполнительной службы до решения Апелляционного суда, я, разумеется, уже не стал. Почему я так подробно описал данный эпизод? Чтоб вы прониклись недоброжелательной атмосферой суда, призванного, по идее, справедливо разобраться в ситуации вокруг Константина Сушко. Разбираться СПРАВЕДЛИВО, судя по всему, никому не хочется. Потому что не Сушко должен отвечать за растраченные 70 тысяч, а кто-то другой. Сушко же еще как минимум месяц предстоит жить в нервном напряжении. Продолжая собирать деньги. Не иезуитство ли??? Что-что, а топтать с наслаждением поверженного противника наши гуманные судьи хорошо могут.
Попутно скажу, что на счет Константина Сушко пришло пока около 8 тысяч грн. Досадно, но вынужден признать: коллега-журналистка, утверждавшая, что никогда Сушко не соберет 70 тысяч, похоже будет права. Досадно и другое – активность людишек, злорадствующих по поводу навалившихся на Костю проблем. Тех же, кто хочет все-таки разобраться в истории шестилетней давности с якобы «украденными» крестами, отсылаю к уже упомянутой книге «Бентежна Хортиця», где на стр. 204-221 сам Сушко рассказал все в деталях, цифрах и фамилиях.
После типа судебного заседания мы с Костей пришли ко мне, сели за компьютер и вошли в Интернет. И только тогда он прочитал то, что за все эти дни понаписывали на «Заборе» его друзья и его недруги. Потому что у себя дома Сушко не имеет «путины», что дает ему время работать над новыми книгами, в том числе и о Хортице. Чем меня лично Кость Иванович восхищает!
С речью, текст которой вы ниже прочтете, Сушко думал выступить на заседании суда, которое не состоялось. Каждый, кому не безразлична ситуация, может еще раз ознакомиться с аргументами бывшего гендиректора заповедника. Предупреждаю, что умных букоff в тексте много, так что дураки и ленивцы пусть зря головы не ломают.

ПРОМОВА,
яку Костянтин Сушко не проголосив
на засіданні
Апеляційного суду Запорізької області
19 грудня 2012 року

Ваша честь! Панове судді і всі присутні!
Ви всі, либонь, звернули увагу на те, що я прибув на судове засідання без адвоката. Цей факт пояснюється аніскільки не відсутністю у мого помічника і радника бажання брати участь у сьогоднішньому засіданні, аж ніяк не його хворобою, - таке рішення зумовлене особисто моєю оцінкою тієї фази, якої набула моя справа упродовж майже п’яти останніх місяців, зокрема, з 25 липня 2012 року, тобто, з дня, коли Жовтневий районний суд (суддя Мінасов В.В.) прийняв рішення про стягнення з мене 70548 грн. на користь Національного заповідника «Хортиця» та 405,48 грн. судового збору на користь держави. Особливо воно зміцніло після отримання мною 10 листопада 2012 року постанови державного виконавця про накладення арешту на все моє рухоме і нерухоме майно.
Пояснюю, чим зумовлена така моя позиція. З тих пір, як Жовтневий районний суд (суддя Федченко І.М.) на своєму засіданні 13 липня 2010 року відмовив Запорізькому природоохоронному прокуророві (Ганзіна І.В.) у задоволенні позовних вимог про відшкодування з мене 70548 грн. на користь Національного заповідника «Хортиця», а особливо після того, як Апеляційний суд Запорізької області 2 вересня 2010 року підтвердив це рішення, новий виток судової тяганини, спричинений улітку цього року, утратив свою юридично-правову актуальність і перейшов, точніше повернувся у чисто моральну площину. Чому?
По-перше, тому, що я жодним чином не причетний до яких би там не було завищень та перевищень розцінок, і, незалежно від того, хто і яку думку з цього приводу має, – перед собою, перед Богом і перед людьми був і залишаюся абсолютно невинним. Це, так би мовити, емоційний бік справи.
По-друге, моя непричетність до будь-яких сумнівних оборудок із державними грошима, послідовно і переконливо доведена судами двох інстанцій – районної та обласної. Отож, коли, незважаючи на ці два, неспростовно важливі, чинники – глибоке власне сумління та всебічна юридично-правова оцінка! - прокурорська служба в особі заступника прокурора Запорізької області старшого радника юстиції Скиданова О.Д., все ж продовжувала наполягати на необхідності подальших судових розглядів, і 22 вересня 2010 року подала касаційну скаргу у Верховний Суд України, то особисто я змушений думати, що така наполегливість зумовлюється не стільки бажанням «повернути державі» жадані 70548 гривень (хіба не смішно вважати, що ця сума врятує державний бюджет? а може, саме її і не вистачає для того, щоб підвищити зарплати вчителям, лікарям, тим же юристам, і т.д., і т.п,, зрештою підвищити рівень пенсій? і невже при цьому ніхто не бачить, як безкарно! зникають у бездонних офшорних зонах мільйони і мільярди народних коштів?), як зовсім в іншому. У чому ж тоді?
Без визначення сутності того, хто ось уже протягом п’яти літ перебуває у стані судово-кримінальної облоги, замість того, щоб решту свого життя (мені 66 років) повноцінно займатися літературною творчістю для блага нашої області та й усієї України, тобто без з’ясування, хто такий К.І.Сушко, і чому він присвятив значну частину свого життя, відповісти на це питання неможливо. Отож, суть того, що не лише повністю відповідає здоровому глузду, а й доведене юридичним чином, пояснюю популярно.
1. К.І.Сушко, перебуваючи на посаді генерального директора Національного заповідника «Хортиця», згідно своїх посадових обов’язків, не опікувався спорудженням декоративної огорожі, а тому:
а) я не можу відповідати за об’єкт, яким не займався: для усіх відповідних робіт у заповіднику існує інженерна служба, яку, наскільки мені відомо, нинішній керівник НЗХ ще не скасував;
б) не генеральний директор заповідника особисто визначав рівень розцінок за виконані роботи (це – не його компетенція!), відтак нести відповідальність за рівень сплаченої за роботу суми, не повинен;
в) з посади гендиректора заповідника я звільнений 17 жовтня 2007 року, а 20 грудня 2007 року новий гендиректор, Остапенко М.А., та тодішній голова ВАТ «Дніпробуду» (підрядна організація) Бойко П.А. підписали Погодження про припинення договору №26-П від 08.05.2007 р. з благоустрою території Національного заповідника, в якому сказано: «Договір №26-П від 08.05.2007 р, з благоустрою території Національного заповідника «Хортиця» вважати виконаним на суму 127 974, 00 грн.(Сто двадцять сім тисяч дев’ятсот сімдесят чотири грн..00 коп)». Таким чином, уся відповідальність за долю декоративної огорожі з 20 грудня 2007 року лягла на плечі Остапенка М.А. Чому ж не з нього стягують оті 70548 грн. (справжня вартість робіт буцімто мала оцінюватися у 57 326 грн.)? А тому, що, як зазначає у своїй касаційній скарзі до Верховного Суду Скиданов О.Д., «…генеральний директор НЗ «Хортиця» Остапенко М.А. взагалі не є фахівцем у галузі будівництва». Отака логіка заступника прокурора Запорізької області, старшого радника юстиції: там, де, стосовно одного генерального директора НЗ «Хортиця» (Сушка), бажаючи приписати йому заподіяну шкоду, зовсім не звертають уваги на те, що, згідно своїй посаді, він не займався будівельними роботами, отож усілякі форми акти, розцінки – сфера не його компетенції; то щодо іншого такого ж директора (Остапенка), того ж заповідника, якого буцімто намагаються вигородити, в якості аргументу висувають твердження, що він «узагалі не є фахівцем у галузі будівництва». (До речі, тільки у цій галузі не є фахівцем?);
г) якщо розглядається справа про злочинне перерахування зайвої суми грошей, то чому у вигляді співвідповідальника не притягнуто представника тодішнього підрядника - ВАТ «Дніпробуду»?
2.Якщо навіть припустити, що Сушко К.І., працюючи гендиректором НЗ «Хортиця», все ж начебто займався безпосередньо зведенням декоративної огорожі, то, зважаючи на це, а також, незалежно від цього, виносячи рішення, слід обов’язково звернути увагу на те, що:
а) експертиза зведеної із гранітних брил огорожі, ініційована Запорізькою природоохоронною прокуратурою, проводилася майже через 10 місяців після здачі об’єкта. Тобто є всі підстави вважати, що на час проведення експертизи, стан об’єкта повністю не відповідав тому станові, в якому він перебував на момент його здачі в експлуатацію (тобто, кількість гранітних брил, а також розміри кожної із них до і після могла бути різною);
б) не виявлений механізм, за допомогою якого експерти переконалися у перевищенні оплати за виконану роботу: гранітні брили викопувалися і зважувалися на вагах? Ні! Кожна брила, знов-таки викопувалася і ретельно вимірювалися сантиметром? Ні? А як можна було установити глибину ям, у котрих розміщені гранітні брили, не викопуючи усі брили? Невідомо;
в) позивачі робили мені закид, що я не здійснив альтернативної експертизи, пояснюючи це тим, що боявся підтвердження висновків їхніх експертів не на мою користь. Так, я не здійснював експертизи за власною ініціативою. А все через те, що, по-перше, згодившись на неї, я механічно, мимоволі визнав би свою пряму причетність до всього ходу будівельних робіт. По-друге, я не мав і не маю у своєму розпорядженні суми (буцімто, 25 тис. грн), необхідної для здійснення нав’язаних мені радниками юстиції сумнівних експериментів.
3. Якщо припустити, що К.І.Сушко дійсно-таки зумисне посприяв перерахуванню зайвих 70 548 грн., то слід з’ясувати і законним, юридичним шляхом довести:
а) з якою метою це зроблено?
б) чи привласнив собі цю суму Сушко?
в) якщо привласнив, то яким чином? Зробити це можна було лише шляхом переведення у готівковий стан (обналичивания) більше, ніж 70 тисяч гривень. Чи можна «провернути» цю операцію у чужій бухгалтерії (ВАТ «Дніпробуд») без допомоги бухгалтера? Хто цей бухгалтер?
НА ЖОДНЕ ІЗ ЗАПИТАНЬ МОЇ ОБВИНУВАЧІ ВІДПОВІДІ НЕ ЗНАЙШЛИ, та вони їх не і не шукали. В силу своєрідності нашої сучасної прокурорсько-суддівської атмосфери, не всі правники для винесення своїх рішень дотримуються букви його величності Закону, нерідко вони послуговуються безпідставними, надуманими звинуваченнями, як це маємо у нашому випадку. І ось тут упритул ми підійшли до ще одного запитання: так із якою ж метою все це коїться, якщо ні Держава, ні Суспільство нічого від того не виграють і нічого не мають, навпаки, багато чого втрачають, позаяк відомо, як розхитують державні устої і як згубно впливають на моральний стан суспільства підступна несправедливість і відверта брехня?
Для чого ж це коїться? Для того, щоб скомпрометувати мене, людину, яка значну частину свого життя присвятила Хортиці. А заодно і скомпрометувати, знецінити усе, зроблене мною для Хортиці. Не лише реалізоване з квітня 2005-го і по жовтень 2007 років, а й, починаючи з 1976(!) року, коли 22 червня у газеті «Комсомолець Запоріжжя» з’явилася моя стаття «Хортице!..», в якій піднімалися проблеми найбільшого острова на Дніпрі. Кидається тінь на кілька сотень моїх газетних і журнальних публікацій про Хортицю, а надто – на серію книжок «Наедине с Хортицей» (1986), «По Хортице» (1989), «Хортица открывает тайны»(1999), «Острів Хортиця»(2001), «Стежка на Хортиці» (2004), «Я вибираю Хортицю» (2004), «Наодинці з Хортицею» (друге видання, 2007), «Бентежна Хортиця» (2008).
Знову ж таки: для чого все це робиться? Влада в усі часі не була по-справжньому зацікавлена у повноцінному розвиткові заповідника, бо декому вигідно, щоб постійно залишалася можливість дерибанити священну землю, незважаючи на всі відповідні постанови, укази й акти державного гатунку. Повноцінний заповідник захищав би себе сам: не кожен товстосум-владоможець наважиться зазіхнути на відповідним чином облаштоване природне середовище. А на перманентно упосліджене – будь ласка!
Наголошую: усі три кримінальні справи (відкриті і закриті 2008 року) і дві цивільні (одну я програв 2009 року, а друга нещодавно вийшла на повторну орбіту) порушені проти мені за ініціативою Запорізької міжрайонної природоохоронної прокуратури (керівник Ганзіна І.В.). Гірка і болісна ознака часу: у круговерть кримінально-цивільних розглядів увергнута людина, яка присвятила себе саме природоохоронній діяльності і має на цій ниві неабиякі здобутки:
- під моїм впливом, за хортицькими плавнями, починаючи з 1982 року, міцно закріпився статус зони абсолютної заповідності;
- саме «Комітет з Хортиці», створений за моєю ініціативою у грудні 1986 року і очолений мною, посприяв тому, що упродовж 1987-1989 років, громадськість не допустила прокладання нових мостів через плавні Хортиці, інакше неминучою стала б не лише загибель найціннішої частини Острова, а згубно була б порушена екологічна цілісність усього заповідника;
- ставши гендиректором НЗХ, перше, що я поспішив зробити - домогтися, щоб Хортиці повернули усю її землю, і це увінчалося перемогою: 16 січня 2006 року заповідник отримав Державний акт на право користування усією землею Хортиці та прилеглих островів;
- розвиток такого заповідника, як Хортицький, визначається, насамперед, не спектаклями із нічними привидами у музеї, який повністю не відповідає своєму гучному статусу; не експериментами із суденечком, яке не є козацькою чайкою; не прагненням втілити у життя нав’язливу ідею створення музею судноплавства; не галас навколо меча, який буцімто належав князеві Святославу; не тільки всілякими виставками та фестивалями у межах історико-культурного комплексу «Запорозька Січ» на кількох гектарах, і вже аж ніяк не скачками на конях у так званій «Козацькій залозі», яка належить приватній особі, а постійним, послідовним і результативним опікуванням УСІЄЮ ТЕРИТОРІЄЮ острова, яка налічує 2 тисячі 359,3400 гектарів! Саме про це я дбав, перебуваючи на посаді гендиректора НЗХ, а водночас, ради підвищення туристичної привабливості Хортиці, на острові:
- 2005 року створено туристичний маршрут «Тарасова Стежка» для увічнення пам’яті про перебування Т.Г.Шевченка на Хортиці улітку 1843 року;
- того ж року у плавнях облаштовано меморіально-туристичний комплекс «Протовче» - пролог до музеєфікації літописного (Х-Х1У століть) поселення Протовчого, частково дослідженого археологами у 1976-1980 роках;
- того ж року чисельність служби охорони заповідника збільшена із 10 до 30 чоловік);
- працюючи у напрямку відновлення природно-історичного середовища заповідного острова, відкрито першу чергу меморіально-туристичного комплексу «Скіфський стан» (зокрема, часткове відновлення курганів 5-ї курганної групи) ;
- у грудні 2006 року розпочато облаштування 3-ї курганної групи з метою створення там меморіально-туристичного комплексу «Світло Оріони» (нове керівництво заповідника не продовжило ці роботи);
- у березні 2007 року відкрито пам’ятник Скіфському Казану (сьогодні перебуває у занедбаному стані);
- у травні 2007 року відкрито пам’ятник Українській Писанці (сьогодні перебуває у занедбаному стані);
- у квітні 2005 року успішно виведено із нульового циклу будівництво історико-культурного комплексу «Запорозька Січ» і в серпні року 2007-го здано в експлуатацію першу чергу цього об’єкту.
З метою пропаганди природних та історичних хортицьких багатств, за мого директорства (за 2,5 роки), видана значна кількість туристичних буклетів, проспектів, набори кольорових світлин, науково-популярні книжки, започатковано випуск наукових праць.
Показово і навіть симптоматично, що нинішнє керівництво заповідником, яке стало правонаступником усього, зробленого мною на Хортиці і для Хортиці, не те, що займає позицію стороннього спостерігача, дивлячись на все, що коїться навколо мене, а слухняно взяло на себе, ініційовану природоохоронною прокуратурою, роль другого, після тієї ж прокуратури, позивача! Чим це пояснити? Чи не тим, що нинішня дирекція НЗХ стала чисто ситуативним, суто виробничим правонаступником і аж ніяк не духовним(!), тож і погодилася на роль позивача до людини, з якою досі працювала, начебто пліч-о-пліч?
Так за що ж не дають спокою мені? Невже оті горезвісні 70 із гаком тисяч гривень, котрі наші правоохоронці-природоохоронці так затято шукають, та все ніяк не можуть знайти упродовж майже п’яти літ, переважують усе, щойно перераховане мною? Та коли я (абсолютно ненавмисне!) навіть і «перекинув» би оті кошти комусь, то не до моєї ж кишені вони потрапили! І чи не краще забути про них, натомість звернути увагу на те, що поки ми судимося, оті, за моєю ініціативою установлені уздовж шляху до колишньої комсомольської школи гранітні брили, все ж таки роблять свою справу: тисячі машин минають сосновий ліс?
Чому наші правоохоронці-природоохоронці не поцікавляться, а куди рухаються ті машини далі? Чому не глянуть, що коїться теплої пори у гирлі балки Громушиної? На що перетворився степовий осередок поблизу балки Наумової (і не тільки він)? Зрештою, об’їхавши і оглянувши територію острова, хто виразно і вичерпно відповість на запитання: в якому напрямку розвивається сьогодні УВЕСЬ заповідник?
Чимало цікавого, і це далеко ще не все. Отож, ситуація, схоже, складається так, що оцей мій виступ може спонукати до ретельних пошуків відповідей на озвучені та інші запитання, тобто стане таким собі прологом до ґрунтовних досліджень, а, можливо, і розслідувань. Звісно, мені, як колишньому керівникові НЗХ, не зовсім коректно звертати увагу на все це, я не схвалюю позиції людей, котрі, позбавившись високої посади, намагаються переконати суспільство, що при них все було набагато краще, ніж після них, але я змушений про це говорити: атмосфера, створена навколо мене, не залишає мені іншого вибору.
Поки що у мене все. Дякую за увагу.
_______

Р.S. Досі я не подавав голосу через те, що Інтернетом не користуюся із принципових міркувань. Але з відгуками на розголос колеги Юрія Гаєва ознайомлений. Дякую всім, хто сприйняв їх небайдуже. І якщо тим, хто, маючи чітку уяву з приводу усього, що відбувається, прохопився про мою творчість і про мою роботу на Хортиці добрим словом, чим морально значно підтримав мене, цим людям виголошую подяку сердечну і низько їм кланяюся, то авторам злостивих реплік висловлюю щире співчуття. Це – глибоко нещасна публіка. Господь наділив її даром, усім стилем свого життя, постійно і невтомно нагадувати добрим людям, що в основі левової частини наших негараздів лежать заздрість, злоба і дрімуче невігластво. Нічого не скажеш - украй неприваблива дісталася роль - але, будьмо розважливими, терплячими, а водночас і великодушними, оскільки наше розбурхане суспільство без таких «обличителей» обходитися поки що не може.
19-20 грудня 2012 року,
Запоріжжя

ПРОМОВА,
яку Костянтин Сушко не проголосив
на засіданні
Апеляційного суду Запорізької області
19 грудня 2012 року

Ваша честь! Панове судді і всі присутні!
Ви всі, либонь, звернули увагу на те, що я прибув на судове засідання без адвоката. Цей факт пояснюється аніскільки не відсутністю у мого помічника і радника бажання брати участь у сьогоднішньому засіданні, аж ніяк не його хворобою, - таке рішення зумовлене особисто моєю оцінкою тієї фази, якої набула моя справа упродовж майже п’яти останніх місяців, зокрема, з 25 липня 2012 року, тобто, з дня, коли Жовтневий районний суд (суддя Мінасов В.В.) прийняв рішення про стягнення з мене 70548 грн. на користь Національного заповідника «Хортиця» та 405,48 грн. судового збору на користь держави. Особливо воно зміцніло після отримання мною 10 листопада 2012 року постанови державного виконавця про накладення арешту на все моє рухоме і нерухоме майно.
Пояснюю, чим зумовлена така моя позиція. З тих пір, як Жовтневий районний суд (суддя Федченко І.М.) на своєму засіданні 13 липня 2010 року відмовив Запорізькому природоохоронному прокуророві (Ганзіна І.В.) у задоволенні позовних вимог про відшкодування з мене 70548 грн. на користь Національного заповідника «Хортиця», а особливо після того, як Апеляційний суд Запорізької області 2 вересня 2010 року підтвердив це рішення, новий виток судової тяганини, спричинений улітку цього року, утратив свою юридично-правову актуальність і перейшов, точніше повернувся у чисто моральну площину. Чому?
По-перше, тому, що я жодним чином не причетний до яких би там не було завищень та перевищень розцінок, і, незалежно від того, хто і яку думку з цього приводу має, – перед собою, перед Богом і перед людьми був і залишаюся абсолютно невинним. Це, так би мовити, емоційний бік справи.
По-друге, моя непричетність до будь-яких сумнівних оборудок із державними грошима, послідовно і переконливо доведена судами двох інстанцій – районної та обласної. Отож, коли, незважаючи на ці два, неспростовно важливі, чинники – глибоке власне сумління та всебічна юридично-правова оцінка! - прокурорська служба в особі заступника прокурора Запорізької області старшого радника юстиції Скиданова О.Д., все ж продовжувала наполягати на необхідності подальших судових розглядів, і 22 вересня 2010 року подала касаційну скаргу у Верховний Суд України, то особисто я змушений думати, що така наполегливість зумовлюється не стільки бажанням «повернути державі» жадані 70548 гривень (хіба не смішно вважати, що ця сума врятує державний бюджет? а може, саме її і не вистачає для того, щоб підвищити зарплати вчителям, лікарям, тим же юристам, і т.д., і т.п,, зрештою підвищити рівень пенсій? і невже при цьому ніхто не бачить, як безкарно! зникають у бездонних офшорних зонах мільйони і мільярди народних коштів?), як зовсім в іншому. У чому ж тоді?
Без визначення сутності того, хто ось уже протягом п’яти літ перебуває у стані судово-кримінальної облоги, замість того, щоб решту свого життя (мені 66 років) повноцінно займатися літературною творчістю для блага нашої області та й усієї України, тобто без з’ясування, хто такий К.І.Сушко, і чому він присвятив значну частину свого життя, відповісти на це питання неможливо. Отож, суть того, що не лише повністю відповідає здоровому глузду, а й доведене юридичним чином, пояснюю популярно.
1. К.І.Сушко, перебуваючи на посаді генерального директора Національного заповідника «Хортиця», згідно своїх посадових обов’язків, не опікувався спорудженням декоративної огорожі, а тому:
а) я не можу відповідати за об’єкт, яким не займався: для усіх відповідних робіт у заповіднику існує інженерна служба, яку, наскільки мені відомо, нинішній керівник НЗХ ще не скасував;
б) не генеральний директор заповідника особисто визначав рівень розцінок за виконані роботи (це – не його компетенція!), відтак нести відповідальність за рівень сплаченої за роботу суми, не повинен;
в) з посади гендиректора заповідника я звільнений 17 жовтня 2007 року, а 20 грудня 2007 року новий гендиректор, Остапенко М.А., та тодішній голова ВАТ «Дніпробуду» (підрядна організація) Бойко П.А. підписали Погодження про припинення договору №26-П від 08.05.2007 р. з благоустрою території Національного заповідника, в якому сказано: «Договір №26-П від 08.05.2007 р, з благоустрою території Національного заповідника «Хортиця» вважати виконаним на суму 127 974, 00 грн.(Сто двадцять сім тисяч дев’ятсот сімдесят чотири грн..00 коп)». Таким чином, уся відповідальність за долю декоративної огорожі з 20 грудня 2007 року лягла на плечі Остапенка М.А. Чому ж не з нього стягують оті 70548 грн. (справжня вартість робіт буцімто мала оцінюватися у 57 326 грн.)? А тому, що, як зазначає у своїй касаційній скарзі до Верховного Суду Скиданов О.Д., «…генеральний директор НЗ «Хортиця» Остапенко М.А. взагалі не є фахівцем у галузі будівництва». Отака логіка заступника прокурора Запорізької області, старшого радника юстиції: там, де, стосовно одного генерального директора НЗ «Хортиця» (Сушка), бажаючи приписати йому заподіяну шкоду, зовсім не звертають уваги на те, що, згідно своїй посаді, він не займався будівельними роботами, отож усілякі форми акти, розцінки – сфера не його компетенції; то щодо іншого такого ж директора (Остапенка), того ж заповідника, якого буцімто намагаються вигородити, в якості аргументу висувають твердження, що він «узагалі не є фахівцем у галузі будівництва». (До речі, тільки у цій галузі не є фахівцем?);
г) якщо розглядається справа про злочинне перерахування зайвої суми грошей, то чому у вигляді співвідповідальника не притягнуто представника тодішнього підрядника - ВАТ «Дніпробуду»?
2.Якщо навіть припустити, що Сушко К.І., працюючи гендиректором НЗ «Хортиця», все ж начебто займався безпосередньо зведенням декоративної огорожі, то, зважаючи на це, а також, незалежно від цього, виносячи рішення, слід обов’язково звернути увагу на те, що:
а) експертиза зведеної із гранітних брил огорожі, ініційована Запорізькою природоохоронною прокуратурою, проводилася майже через 10 місяців після здачі об’єкта. Тобто є всі підстави вважати, що на час проведення експертизи, стан об’єкта повністю не відповідав тому станові, в якому він перебував на момент його здачі в експлуатацію (тобто, кількість гранітних брил, а також розміри кожної із них до і після могла бути різною);
б) не виявлений механізм, за допомогою якого експерти переконалися у перевищенні оплати за виконану роботу: гранітні брили викопувалися і зважувалися на вагах? Ні! Кожна брила, знов-таки викопувалася і ретельно вимірювалися сантиметром? Ні? А як можна було установити глибину ям, у котрих розміщені гранітні брили, не викопуючи усі брили? Невідомо;
в) позивачі робили мені закид, що я не здійснив альтернативної експертизи, пояснюючи це тим, що боявся підтвердження висновків їхніх експертів не на мою користь. Так, я не здійснював експертизи за власною ініціативою. А все через те, що, по-перше, згодившись на неї, я механічно, мимоволі визнав би свою пряму причетність до всього ходу будівельних робіт. По-друге, я не мав і не маю у своєму розпорядженні суми (буцімто, 25 тис. грн), необхідної для здійснення нав’язаних мені радниками юстиції сумнівних експериментів.
3. Якщо припустити, що К.І.Сушко дійсно-таки зумисне посприяв перерахуванню зайвих 70 548 грн., то слід з’ясувати і законним, юридичним шляхом довести:
а) з якою метою це зроблено?
б) чи привласнив собі цю суму Сушко?
в) якщо привласнив, то яким чином? Зробити це можна було лише шляхом переведення у готівковий стан (обналичивания) більше, ніж 70 тисяч гривень. Чи можна «провернути» цю операцію у чужій бухгалтерії (ВАТ «Дніпробуд») без допомоги бухгалтера? Хто цей бухгалтер?
НА ЖОДНЕ ІЗ ЗАПИТАНЬ МОЇ ОБВИНУВАЧІ ВІДПОВІДІ НЕ ЗНАЙШЛИ, та вони їх не і не шукали. В силу своєрідності нашої сучасної прокурорсько-суддівської атмосфери, не всі правники для винесення своїх рішень дотримуються букви його величності Закону, нерідко вони послуговуються безпідставними, надуманими звинуваченнями, як це маємо у нашому випадку. І ось тут упритул ми підійшли до ще одного запитання: так із якою ж метою все це коїться, якщо ні Держава, ні Суспільство нічого від того не виграють і нічого не мають, навпаки, багато чого втрачають, позаяк відомо, як розхитують державні устої і як згубно впливають на моральний стан суспільства підступна несправедливість і відверта брехня?
Для чого ж це коїться? Для того, щоб скомпрометувати мене, людину, яка значну частину свого життя присвятила Хортиці. А заодно і скомпрометувати, знецінити усе, зроблене мною для Хортиці. Не лише реалізоване з квітня 2005-го і по жовтень 2007 років, а й, починаючи з 1976(!) року, коли 22 червня у газеті «Комсомолець Запоріжжя» з’явилася моя стаття «Хортице!..», в якій піднімалися проблеми найбільшого острова на Дніпрі. Кидається тінь на кілька сотень моїх газетних і журнальних публікацій про Хортицю, а надто – на серію книжок «Наедине с Хортицей» (1986), «По Хортице» (1989), «Хортица открывает тайны»(1999), «Острів Хортиця»(2001), «Стежка на Хортиці» (2004), «Я вибираю Хортицю» (2004), «Наодинці з Хортицею» (друге видання, 2007), «Бентежна Хортиця» (2008).
Знову ж таки: для чого все це робиться? Влада в усі часі не була по-справжньому зацікавлена у повноцінному розвиткові заповідника, бо декому вигідно, щоб постійно залишалася можливість дерибанити священну землю, незважаючи на всі відповідні постанови, укази й акти державного гатунку. Повноцінний заповідник захищав би себе сам: не кожен товстосум-владоможець наважиться зазіхнути на відповідним чином облаштоване природне середовище. А на перманентно упосліджене – будь ласка!
Наголошую: усі три кримінальні справи (відкриті і закриті 2008 року) і дві цивільні (одну я програв 2009 року, а друга нещодавно вийшла на повторну орбіту) порушені проти мені за ініціативою Запорізької міжрайонної природоохоронної прокуратури (керівник Ганзіна І.В.). Гірка і болісна ознака часу: у круговерть кримінально-цивільних розглядів увергнута людина, яка присвятила себе саме природоохоронній діяльності і має на цій ниві неабиякі здобутки:
- під моїм впливом, за хортицькими плавнями, починаючи з 1982 року, міцно закріпився статус зони абсолютної заповідності;
- саме «Комітет з Хортиці», створений за моєю ініціативою у грудні 1986 року і очолений мною, посприяв тому, що упродовж 1987-1989 років, громадськість не допустила прокладання нових мостів через плавні Хортиці, інакше неминучою стала б не лише загибель найціннішої частини Острова, а згубно була б порушена екологічна цілісність усього заповідника;
- ставши гендиректором НЗХ, перше, що я поспішив зробити - домогтися, щоб Хортиці повернули усю її землю, і це увінчалося перемогою: 16 січня 2006 року заповідник отримав Державний акт на право користування усією землею Хортиці та прилеглих островів;
- розвиток такого заповідника, як Хортицький, визначається, насамперед, не спектаклями із нічними привидами у музеї, який повністю не відповідає своєму гучному статусу; не експериментами із суденечком, яке не є козацькою чайкою; не прагненням втілити у життя нав’язливу ідею створення музею судноплавства; не галас навколо меча, який буцімто належав князеві Святославу; не тільки всілякими виставками та фестивалями у межах історико-культурного комплексу «Запорозька Січ» на кількох гектарах, і вже аж ніяк не скачками на конях у так званій «Козацькій залозі», яка належить приватній особі, а постійним, послідовним і результативним опікуванням УСІЄЮ ТЕРИТОРІЄЮ острова, яка налічує 2 тисячі 359,3400 гектарів! Саме про це я дбав, перебуваючи на посаді гендиректора НЗХ, а водночас, ради підвищення туристичної привабливості Хортиці, на острові:
- 2005 року створено туристичний маршрут «Тарасова Стежка» для увічнення пам’яті про перебування Т.Г.Шевченка на Хортиці улітку 1843 року;
- того ж року у плавнях облаштовано меморіально-туристичний комплекс «Протовче» - пролог до музеєфікації літописного (Х-Х1У століть) поселення Протовчого, частково дослідженого археологами у 1976-1980 роках;
- того ж року чисельність служби охорони заповідника збільшена із 10 до 30 чоловік);
- працюючи у напрямку відновлення природно-історичного середовища заповідного острова, відкрито першу чергу меморіально-туристичного комплексу «Скіфський стан» (зокрема, часткове відновлення курганів 5-ї курганної групи) ;
- у грудні 2006 року розпочато облаштування 3-ї курганної групи з метою створення там меморіально-туристичного комплексу «Світло Оріони» (нове керівництво заповідника не продовжило ці роботи);
- у березні 2007 року відкрито пам’ятник Скіфському Казану (сьогодні перебуває у занедбаному стані);
- у травні 2007 року відкрито пам’ятник Українській Писанці (сьогодні перебуває у занедбаному стані);
- у квітні 2005 року успішно виведено із нульового циклу будівництво історико-культурного комплексу «Запорозька Січ» і в серпні року 2007-го здано в експлуатацію першу чергу цього об’єкту.
З метою пропаганди природних та історичних хортицьких багатств, за мого директорства (за 2,5 роки), видана значна кількість туристичних буклетів, проспектів, набори кольорових світлин, науково-популярні книжки, започатковано випуск наукових праць.
Показово і навіть симптоматично, що нинішнє керівництво заповідником, яке стало правонаступником усього, зробленого мною на Хортиці і для Хортиці, не те, що займає позицію стороннього спостерігача, дивлячись на все, що коїться навколо мене, а слухняно взяло на себе, ініційовану природоохоронною прокуратурою, роль другого, після тієї ж прокуратури, позивача! Чим це пояснити? Чи не тим, що нинішня дирекція НЗХ стала чисто ситуативним, суто виробничим правонаступником і аж ніяк не духовним(!), тож і погодилася на роль позивача до людини, з якою досі працювала, начебто пліч-о-пліч?
Так за що ж не дають спокою мені? Невже оті горезвісні 70 із гаком тисяч гривень, котрі наші правоохоронці-природоохоронці так затято шукають, та все ніяк не можуть знайти упродовж майже п’яти літ, переважують усе, щойно перераховане мною? Та коли я (абсолютно ненавмисне!) навіть і «перекинув» би оті кошти комусь, то не до моєї ж кишені вони потрапили! І чи не краще забути про них, натомість звернути увагу на те, що поки ми судимося, оті, за моєю ініціативою установлені уздовж шляху до колишньої комсомольської школи гранітні брили, все ж таки роблять свою справу: тисячі машин минають сосновий ліс?
Чому наші правоохоронці-природоохоронці не поцікавляться, а куди рухаються ті машини далі? Чому не глянуть, що коїться теплої пори у гирлі балки Громушиної? На що перетворився степовий осередок поблизу балки Наумової (і не тільки він)? Зрештою, об’їхавши і оглянувши територію острова, хто виразно і вичерпно відповість на запитання: в якому напрямку розвивається сьогодні УВЕСЬ заповідник?
Чимало цікавого, і це далеко ще не все. Отож, ситуація, схоже, складається так, що оцей мій виступ може спонукати до ретельних пошуків відповідей на озвучені та інші запитання, тобто стане таким собі прологом до ґрунтовних досліджень, а, можливо, і розслідувань. Звісно, мені, як колишньому керівникові НЗХ, не зовсім коректно звертати увагу на все це, я не схвалюю позиції людей, котрі, позбавившись високої посади, намагаються переконати суспільство, що при них все було набагато краще, ніж після них, але я змушений про це говорити: атмосфера, створена навколо мене, не залишає мені іншого вибору.
Поки що у мене все. Дякую за увагу.
_______

Р.S. Досі я не подавав голосу через те, що Інтернетом не користуюся із принципових міркувань. Але з відгуками на розголос колеги Юрія Гаєва ознайомлений. Дякую всім, хто сприйняв їх небайдуже. І якщо тим, хто, маючи чітку уяву з приводу усього, що відбувається, прохопився про мою творчість і про мою роботу на Хортиці добрим словом, чим морально значно підтримав мене, цим людям виголошую подяку сердечну і низько їм кланяюся, то авторам злостивих реплік висловлюю щире співчуття. Це – глибоко нещасна публіка. Господь наділив її даром, усім стилем свого життя, постійно і невтомно нагадувати добрим людям, що в основі левової частини наших негараздів лежать заздрість, злоба і дрімуче невігластво. Нічого не скажеш - украй неприваблива дісталася роль - але, будьмо розважливими, терплячими, а водночас і великодушними, оскільки наше розбурхане суспільство без таких «обличителей» обходитися поки що не може.
19-20 грудня 2012 року,
Запоріжжя

Вскрыть архивы??? Зачем???

Сейчас, в эпоху интернета все происходит гораздо проще, без лишних выеживаний:я просто случайно наткнулся на эту заметку вот по этой ссылке http://day.zp.ua/news/3109.html. И никаких особых заморочливых хитростей здесь нет. Все просто как в аптеке В своей ненависти к Константину Ивановичу вы уже и элементарных вещей не замечаете- злоба вам уже глаза застилает.

Это было всего лишь юмор.А деду Сушку во всем подвох видится

Интересно как получается

;

Гендиректор отвечает за все, и для того чтобы не отвечать на вопросы прокурора проверяет все.
Такая собачья профессия. Не проверил - виноват.
б) не генеральний директор заповідника особисто визначав рівень розцінок за виконані роботи (це – не його компетенція!), відтак нести відповідальність за рівень сплаченої за роботу суми, не повинен;

А что должен делать ген директор заповедника? Гонять браконьеров? Писать книги вместо систематической работы?


А вот тут непонятно. Скан решения суда так и не скинули.


По мне ситуация ясна. Поставили абсолютно некомпетентного человека командовать заповедником, а он просто не осознавал всю степень ответственности.

А що ваш улюблений Остапенко дуже компетентний, ні. Він адміністратор, який (також як і Кость Іванович свого часу) здійснює керівництво заповідником через посередників - своїх заступників. За великим рахунком заступники повинні бути компетентні в якихось певних нюансах, а не конкретно Сушко чи Остапенко, останні здійснюють лише загальний контроль - так прийнято в усіх установах і заповідник не є виключенням із правил. Якщо говорити про Остапенка, то він і не сильно там і заглиблюється у справи заповідника. Так, він не пише книжок, як Кость Іванович, зате він у робочий час вирішує якісь свої особисті бізнес-справи. Доречі, браконьєрів Максим і справді не ганяє, він робить простіше - просто морди їм б'є. Костянтин Іванович і справді цього не робив, бо вважає за потрібне свою правоту не кулаками доводити, а словом.

Говорячи конкретно про ситуацію з ВАТ «Дніпробуд» Кость Іванович правий -нюансами повинні були займатися фахівці з двох сторін ("Дніпробуду" і заповідника), від заповідника це повинні були бути як мінімум - заступник з госпчастини, заступник з режиму, головний інженер і головбух. Вони вирішують, утрясають все і несуть готову документацію на підпис своїм начальникам - директору ВАТ «Дніпробуд» і Сушку. Так ще з радянських часів робиться, в усіх установах без виключення.

Дурачек, говорят же тебе не дед Сушко эту заметку выложил здесь

Я не знаю Остапенко, да и вообще не о нем речь



А контролировать - генеральный директор. Кстати за кадры он тоже отвечает - раз воров набрал, значит за это тоже отвечать. Как в советские времена говорили "кадры решают всё". Поэтому негоже уходить от ответственности, иначе во всем окажутся простые работники виноваты.

Если продолжить логику, то тогда Янукович за свои указы не должен отвечать - он же не знает всех ньюансов и указы сам не пишет.
Премьер-министр не должен тоже ни за что отвечать, по той же причине.
Мэр не должен отвечать за свои распоряжения, так?

Хортицький заповідник - це дуже специфічна місцина, те що там відбувається не завжди піддається здоровому глузду чи логіці нормальної людини.

Щоб зрозуміти процеси, пристрасті які там вирують - треба для початку мати уявлення про сам заповідник. А для цього необхідно хоча б частково ознайомитися із змістом книжок К.Сушка "Бентежна Хортиця" та "Інспектор Хорс". Так, в них мабуть вистачає і суб'єктивізму і особистої образи автора (а власне є за що), але головне - атмосферу цього серпентарія Кость Іванович передав достовірно і головних персонажів змалював досить влучно. І про Остапенка треба знати також - це ключова дійова особа, котра вже років 20 прямо чи побічно впливає на усі процеси, що мають місце в заповіднику.

Ну а тепер безпосередньо по суті справи. Нажаль ти не завжди можеш набрати тих кого хочеш, інколи тобі навіть не просто натякають, а прямо вказують кого треба взяти. Та й не в тому справа, злодіїв Сушко набрав чи ні, злодієм там мимоволі будь хто стане - адже там зараз такі гроші крутяться. В даному випадку хотіли не стільки вкрасти, скільки підставити Костянтина Івановича Сушка та наблизити його падіння. Від цього ніхто не застрахований - там всі наче щури на кораблі - відчують початок падіння Остапенкa - підлаштують і йому щось подібне. Компетентність тут абсолютно нідочого. Он генерал-ракетник, попередник Сушка, десять років керував заповідником і аж ніяк не тому, що був дуже компетентний, ні, просто він ні з ким не сварився - ні тут, в Запоріжжі, ні в Києві. Бідолага Остапенко що тільки не робив йому через місцеві ЗМІ і різні там громадські організації - і нічого, все мовчки лягало під сукно, навіть не доходячи до Києва. От якби Костянтин Іванович ладнав з усіма так як це робив генерал, то не було б ні всього цього галасу з хрестами та й з 70 тисячами гривень також. Нажаль такі творчі натури як Кость Іванович не завжди ладнають із оточенням, що живе за відомим принципом "людина людині - вовк". В цьому головна пролема таких неординарних і талановитих особистостей як Костянтин Сушко, а все інше - то вже другорядні речі.

Дед Сушко,ты жестоко ошибаешься,обзывая себя неординарной и талантливой личностью.Это далеко не так

Ні, хлопче, це ти дуже сильно помиляєшся, стверджуючи протилежне. Костянтин Іванович Сушко - це надзвичайно обдарована, талановита і геніальна людина, тобі ніколи таким не бути, можеш, навіть, не заздрити. Та ти, судячи з твоїх лайливих постів, зовсім не розумієш (та мабуть ніколи так і не зрозумієш) як пощастило нашому місту, що в ньому проживають такі славетні люди, як Кость Сушко!!!

Сушко,опустись на землю!Или у тебя неуправляемый приступ мании величия начался?Смешной ты! И жалкий в своих потугах нахвалить себя.

Це ти сам смішний і жалюгідний у своєму ганебному прагненні образити і зганьбити Костянтина Івановича. І з чого це ти, дурнику, взяв, що Кость Сушко буде сам себе тут нахвалювати? Хіба люди не можуть мати про Костянтина Сушко позитивну думку, хіба вони не можуть зачитуватися його чудовими та прекрасними книгами про нашу Святу Хортицю? Не суди про всіх запоріжців по самому собі. Не всі такі нікчемні, убогі та ниці як ти!